Страшне слово "війна" стало сумною дійсністю для кожного українця. Та поруч із трагедіями та жахами війни триває життя, бо лише з вірою у нього можна здолати смерть. Спортивне життя – не виняток.
Про іноземний досвід проведення спортивних змагань у розпал війни – в матеріалі РБК-Україна.
Подальший "простій" спортсменів уже незабаром спричинить коматозний стан, а за ним і загибель цілих командних та індивідуальних видів. Тож недивно, що функціонери шукають шляхи порятунку.
Вітчизняний футбол, як найпопулярніший вид спорту в Україні, на передовій цих пошуків. У найближчі дні чи тижні УАФ, Прем’єр-ліга та ПФЛ повинні оприлюднити контури заздалегідь непростого сезону 2022/23. Якщо раніше звичними проблемами професіонального футболу були погодні умови, суддівські скандали та фінансові труднощі клубів, то тепер клубок негараздів слід помножити в сотню разів.
Плани на прийдешній сезон від марень про весь турнір у Туреччині чи Польщі набрали реальних обрисів. Наразі найвірогідніший варіант – проведення переважної більшості поєдинків в Україні з матчами грандів у польських містах перед виступами в єврокубках. Такий підхід виводить на перший план питання безпеки. Тож український футбол повинен перейняти сумний досвід інших гарячих точок планети з організації гри в час війни.
Звісно, футбол грали і в Афганістані, і в Іраку. Та доцільнішими є приклади інших воєн – за суверенітет Хорватії 1991-1995 рр., Боснійської 1992-1995 рр. і Арабо-ізраїльського конфлікту, що триває десятиліття. Характер цих воєнних конфліктів частково перегукується з російсько-українською війною. Окуповані території, ракетні обстріли міст за сотні кілометрів від лінії фронту, повітряні тривоги та авіанальоти стояли на перепоні футбольних змагань і там.
У сезоні-1992 – прем’єрному для найвищого дивізіону Хорватії – п’ять із 12-ти клубів вимушені були грати домашні матчі за межами рідних міст. "Цибалія", "Дубровнік", "Осієк", "Шибеник" і "Задар" приймали суперників у Джяково, Метковічі, Кутєво, Спліті та низці інших міст, постійно подорожуючи Хорватією. Це, однак, не завадило тому ж "Осієку" здобути бронзові нагороди.
"Ситуація була жахливою, – розповідає хорватський журналіст Юрай Врдоляк. Навесні 1992-го третина країни була окупована сербськими військами, як зараз схід України. Допомогло тимчасове припинення вогню там, хоча й воно часто порушувалося. Наприклад, "Цибалія" повинна була грати в Дубровніку, але місцева поліція фактично заборонила проведення поєдинку. Ще два місяці тому там діяв режим припинення вогню, але тепер Дубровнік постійно потрапляв під артилерійські обстріли".
Зрештою, за словами оглядача, навіть крихітний острів Корчула в Адріатичному морі приймав матчі вищого дивізіону. Ті ж "Дубровнік" і "Цибалія" змушені були тренуватися, де доведеться. "Задар" і "Шибеник" не грали вдома через постійні обстріли та вивчили все хорватське узбережжя, а заодно й всі тамтешні підвали й сховища. А "Осієку" якось довелося екстрено евакуюватися зі стадіону в Кутьєво через сирени повітряної тривоги…
"Було багато імпровізації, але бажання грою у футбол "нормалізувати" щоденні жахіття виявилося сильнішим за страх. Сезон-1992 був більше виявом чистого футболу, а не змагань, де кожен завершений тур був сам по собі досягненням. Навіть традиційні протистояння були не на часі", – резюмує Врдоляк.
Якщо хорватський футбол перебував в екстремальних умовах кілька років, то в Ізраїлі "копаний м'яч" із небезпекою змушений жити постійно. Ледь не вирішальну роль у наданні дозволів на проведення спортивних подій у час зростання загроз із боку терористів відіграє Командування тилу Ізраїлю, відзначає засновник порталу The Sports Rabbi Джошуа Халікман.
"Коли Ізраїль обстрілюють із сектору Газа чи інших територій, то Командування тилу сповіщає ліги та команди про те, де й коли можуть відбутися матчі. Тож коли вони фіксують атаки ХАМАСу на околиці Тель-Авіва, то дозволяють грати північніше, наприклад, у Хайфі", – розповідає журналіст.
Щодо глядачів, то загальних правил допуску немає. Кожна окрема ситуація регулюється місцевою владою. Вони можуть надати дозвіл заповнити трибуни без обмежень чи висунути кілька вимог. Халікман пригадує, як напередодні поєдинку баскетбольного "Маккабі" з Тель-Авіва існувала серйозна загроза ракетного обстрілу міста. Та організатори обмежилися інструктажем для фанатів щодо реакції на атаку – пригнутися і сховати голови під сидінням наче в літаку або ж перейти на сходові майданчики арени.
Напередодні керівництво української Прем'єр-ліги зізналося, що найімовірнішим варіантом проведення сезону 2022/23 буде старт у трьох містах – Києві, Львові та Ужгороді. Розширити географію нібито можуть Рівне та Тернопіль. "Добро" на проведення матчів у всіх містах повинні надати військові адміністрації.
Працюють в УПЛ і над протоколом безпеки з детальним алгоритмом дій учасників поєдинків у випадку надзвичайних ситуацій. Зокрема, і повітряних тривог. Усі офіційні особи прямуватимуть до сховищ, але ось із їхньою наявністю поруч зі стадіонами можуть виникнути проблеми.
"Буде врахований й часовий проміжок, скільки ми маємо чекати, а також подальші дії. Якщо, умовно кажучи, повітряна тривога затягнулася, то що потім з тим матчем – чи переноситься на інший день чи рішення по ньому буде прийнято додатково", – заявив виконавчий директор ліги в коментарі Футбол NEWS.
Та поки виглядає на те, що український досвід "воєнного футболу" виявиться ближчим до хорватського. Справа не лише в імовірних організаторських огріхах, накладках і неготовності до непередбачуваних обставин. Ізраїль вибудовував систему безпеки впродовж десятків років, а Україна на ці рейки ще не перейшла. Тож Živjela improvizacija!
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.