14 березня відзначають День українського добровольця. На державному рівні свято встановили у 2017 році з метою вшанування мужності та героїзму захисників, які з 2014 року борються з російськими окупантами.
РБК-Україна розповідає про те, як з'явився День українського добровольця і ділиться історіями бійців, які за власним бажанням пішли на фронт.
- Коли і як з'явилось свято
- Історії добровольців
Коли і як з'явилось свято
Дату для вшанування добровольців вибрали не випадково. Саме 14 березня 2014 року перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці, щоб створити перший добровольчий батальйон. Згодом на його основі сформували 1 БОП НГУ ім. Кульчицького, який брав участь у боях за Дебальцеве, Станицю Луганську та Горлівку.
Весною 2014 року через початок російської агресії в Україні виникла низка добровольчих формувань. У перші 2 роки АТО у боях проти окупантів виступили майже чотири десятки таких батальйонів. Одним із найбільш знакових тоді став "Правий сектор", бійці якого захищали Донецький аеропорт, Савур-Могилу, Піски та Авдіївку, а вже при повномасштабному вторгненні боролись за Київ, Чернігів та Бахмут.
Бійці Добровольчого українського корпусу "Правий сектор", серпень 2014 рік (фото: Вікіпедія)
На межі 2021-2022 року, коли над Україною нависла загроза великої війни, розпочалася друга хвиля формування добровольчих батальйонів. Українці масово самі йшли у військкомати, аби встати на захист батьківщини.
На законодавчому рівні День українського добровольця затвердили у 2017 році, перше відзначення свята відбулося у тому ж році. Традиційно 14 березня у навчальних закладах, військових частинах та закладах культури проводять тематичні заходи, іноді влаштовують патріотичну ходу по центральних вулицях міст, аби вшанувати тих, хто за власним бажанням пішов на фронт.
У 2016 році в Києві відкрили пам'ятник українському добровольцю – це збірний образ бійців, що захищали Україну у зоні АТО (фото: ZeFT.in.ua)
Історії добровольців
11 років війни в Україні показали, що люди різних професій, статі, віку і навіть віросповідання готові взяти до рук зброю для захисту країни. Далі ділимось 5 історіями добровольців, які проміняли цивільне життя на фронт.
У 2015 році всесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери Василь Сліпак покинув сцену і добровольцем вирушив на фронт у зону АТО.
"Як чоловік, можу бути на війні, а як артист – можу робити максимальну промоцію України у Франції", – говорив Василь.
Сліпак тричі відправлявся у зону бойових дій, воював у Пісках у районі Донецького аеропорту, брав участь у боях за Авдіївку. На фронті отримав позивний "Міф". За його ж словами, він хотів поєднувати і сценічне життя у Франції, і боротьбу на передовій в Україні.
Востаннє Василь прибув на Донбас влітку 2016-го, планував там залишитись на пів року, але вже 29 червня під час бойового завдання він загинув від кулі снайпера. Йому було 41 рік. Перед смертю він встиг виконати поставлену задачу, чим врятував побратимів. У 2017 році Василю Сліпаку надали звання Герой України.
Василь Сліпак (фото: Вікіпедія)
Громадська активістка й хірургиня Аміна Окуєва була мусульманкою чеченсько-польського походження, але без роздумів встала на захист України у складі добровольчого батальйону "Київ-2", коли Росія розпочала війну на Донбасі. У цій боротьбі вона вбачала можливість помститися спільному для України й Чечні ворогу – РФ.
Аміна пішла на фронт фельдшеркою, хоча медициною займалась мало. Брала участь у боях за Дебальцеве, виконувала бойові завдання біля Чорнухиного. Також долучилась до створення Миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва, служила там прес-офіцеркою. У 2015 році вона отримала звання Народний Герой України.
"Не розумію, як людина, яка живе на землі, на яку нападає ворог, куди вдерлися окупанти, може говорити слова про те, що це "не його війна"… просто Не можу цього зрозуміти", – говорила Аміна.
Окуєва зізнавалась, що старалась на фронті опанувати якомога більше навичок, бо на передовій "найбільше цінуються бійці, які можуть за необхідності замінити вибулого з лав товариша".
Після завершення війни Аміна хотіла пов'язати своє життя з військовою справою як військова медикиня або учасниця миротворчої місії. Втім, у 2017 році її авто розстріляли під Києвом невідомі, вона загинула на місці. Їй було 34 роки. Поліція розцінила справу як замовне вбивство.
Аміна Окуєва (фото: inforesist.org)
Володимир Кирсанов родом із Житомира, він добровільно пішов на фронт ще у 2014-му. Після демобілізації повернувся до своєї цивільної професії – працював водієм. А у перші дні повномасштабного вторгнення долучився до 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади.
Влітку 2022 року під час штурму отримав важке поранення під Ізюмом. Спочатку біля нього вибухнув танковий снаряд, а після цього прилетіла ворожа міна.
"Я пробув у комі 19 днів. А, коли прокинувся і не зміг розмовляти, усвідомив наскільки важке у мене поранення – травми були по всьому тілу: шия, спина, руки, ноги. Та найбільше постраждало саме обличчя", – розповідав Володимир.
Захиснику провели низку операцій, аби відновити обличчя. За час лікування він схуд на 47 кг, попереду його чекає ще тривала реабілітація. Сам воїн заявляє, що хотів би повернутися до війська, але з його травмою це неможливо.
Володимир Кирсанов (фото: Facebook/UNBROKEN Ukraine)
Олександра Коцюбайло, сестра полеглого Героя України Дмитра "Да Вінчі" Коцюбайла (також добровольця), у 20-річному віці долучилася до ЗСУ. Восени 2024-го вона підписала контакт із 1 окремим штурмовим батальйоном "Да Вінчі", який воює у складі 67 окремої механізованої бригади ЗСУ. Саме ним командував її брат.
"Коли над головою літають шахеди, у стрічці новини про забрані життя дітей і зруйновані будинки, кожного дня везуть полеглих рідним, комусь доводиться наново вчитись ходити – я не знаю більшої мотивації, чим мститись Росії за столітні злочини, які вони чинили і продовжують чинити проти української нації. Лють має проявлятися виключно у діях", – так пояснювала Олександра своє рішення долучитись до ЗСУ.
Дівчина зізналась, що в день, коли побачила свого брата востаннє, дала собі слово, що продовжить ним почату справу. Хоч відомо, що сам Дмитро не хотів, щоб сестра воювала.
"Бути в батальйоні, який створив "Да Вінчі" і поруч з людьми, які залишаються вірними та продовжують знищувати зло, є для мене честю", – писала Олександра у соцмережах.
Олександра Коцюбайло (фото: instagram.com/trostynkaa)
Роберт "Рубік" родом із Закарпаття, понад 10 років прожив за кордоном й міг там залишитись назавжди, оскільки має німецьке коріння. Однак у 2023-му у віці 26 років він повернувся в Україну і долучився до 128 ОГШБр.
"Поки був за кордоном, допомагав батьку, який пішов добровольцем на війну, спорядженням, запчастинами для автомобілів, іншими потрібними речами. Але потім не витримав і теж вирішив служити", – ділився раніше Роберт.
Воїн займається аеророзвідкою, виявляє цілі й коригує вогонь. Під час виконання одного із завдань отримав контузію через атаку FPV-шки.
"Я усвідомлюю, що будь-якої миті можу загинути – це війна. Що ж, якщо так станеться, я готовий – принаймні, так буде епічніше, ніж банальна смерть. Але сподіваюся, що все буде добре", – говорив "Рубік".
Роберт зізнається, що йому не подобаються наряди, шикування й подібні процедури в армії, тому після війни він хоче повернутись у цивільне життя й зайнятися паверліфтингом і бодибілдингом, як і раніше.
Роберт повернувся з-за кордону, щоб захищати Україну (фото: facebook.com/brigade128)
Читайте також історію добровольця із Нової Зеландії Домініка Абелена, який покинув військову службу на батьківщині й приїхав в Україну, щоб допомогти нам у боротьбі із російським ворогом.
Раніше ми розповідали історії трьох добровольців, які встали на захист України у перші дні повномасштабної війни.
Раніше ми розповідали про те, куди подівся "Правий сектор" і чому про нього зараз нічого не чути.
Під час підготовки матеріалу використали: Вікіпедію, Український інститут національної пам'яті, UNBROKEN Ukraine/ Facebook, facebook.com/brigade128, Укрінформ, instagram.com/trostynkaa.
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України й читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.