“Росіяни надавали винищувачі В’єтнаму та Північній Кореї. Настав наш час повернути борг”, – каже сенатор-республіканець від штату Айдахо, Джим Ріш про надання Україні винищувачів. Також за словами співголови Комітету з міжнародних відносин Сенату США, військова допомога Україні має надаватись набагато швидше.
Останнім часом всередині Республіканської партії лунають різні думки щодо доцільності допомоги Україні. Так, впливовий республіканець і губернатор Флориди Рон Десантіс заявив, що захист України, яка є далеко від Америки, у Європі, не є життєво важливим інтересом. Однак, його заява викликала різку реакцію багатьох його однопартійців, які виступили за допомогу Україні.
Про рік російської війни в Україні та стратегію Конгресу США на рік сенатор розповів журналістці Голосу Америки Катерині Лісуновій, у ексклюзивному інтерв’ю.
Катерина Лісунова, «Голос Америки»: Почнемо з теми, про яку всі зараз говорять, – надання українцям сучасних винищувачів. Чи ви підтримуєте цю ініціативу?
Джим Ріш, сенатор-республіканець, штат Айдахо: Я підтримував надання винищувачів із самого початку. Моя позиція така: росіяни, коли ми воювали у В’єтнамі та у Північній Кореї, постачали нашим ворогам винищувачі та тренували ворожих пілотів, – тепер настав наш час повернути борг.
Тож я завжди рішуче виступав за надання винищувачів. Я не сприймаю виправдань на кшталт: «Ой, ми не можемо цього зробити, бо це якось роздратує Путіна, чи щось подібне». Я навпаки хочу, щоб він прокидався вранці роздратованим. Я хочу, щоб він думав, що з ним станеться, якщо він підніме ставки та посилить агресію. Я хочу, щоб він про це хвилювався, а не ми продовжували заламувати собі руки.
Натомість я бачу, як американські політики повторюють: “Ми не можемо це зробити, тому що це буде занадто”, або щось типу того, – я не підтримую таку позицію. Цю війну потрібно закінчити і ми маємо допомогти в цьому. Ми маємо забезпечити українців усім, що стріляє, – в межах розумного авжеж, – і рухатись далі.
Українці вразили світ своєю відданістю та перемогами. Сполучені Штати пройшли через схожі випробування у 1776-му році. Ми глибоко шануємо наших батьків-засновників, які боролись за нашу незалежність. Ми розуміємо цю боротьбу, коли дивимось на українців, які воюють за незалежність сьогодні. Сьогодні вони у тій самій ситуації, що й наші батьки-засновники колись.
К.Л.: Яким, на вашу думку, має бути план західних країн та безпосередньо США, щоб запобігти новій масштабній атаці Росії?
Д.Р.: Перш за все, це залежить від президента [України Володимира] Зеленського та від його радників, – як вони збираються з цим впоратись. Вони кажуть нам, що їм потрібно, а ми докладаємо всіх зусиль, щоб дістати це. Як відомо, росіяни продемонстрували надзвичайну некомпетентність і невміння воювати – безумовно, це правда. Мені здається, зараз вони намагаються компенсувати свою некомпетентність з точки зору якості, натомість звертаючись до килькисної складової.
К.Л.: Повернімося до 24-го лютого 2022-го року, за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Що ви знали про вторгнення на той момент і якими були ваші прогнози?
Д.Р.: Я є членом Комітету із розвідки та співголовою Комітету з міжнародних відносин, тож я мав трохи краще уявлення про ситуацію, ніж деякі люди. Ми були переконані, що вторгнення відбудеться. Звісно, була дискусія, станеться це чи ні. Тому що Путін і раніше виводив війська на кордон. Тим не менш, я очікував на вторгнення.
Щодо прогнозів після вторгнення? В тумані війни, ніхто не знає, що станеться. Тож постало питання: яким є дух українського народу? Саме від цього залежало, куди перехиляться терези подій. І українці, безумовно, показали свій міцний дух. В результаті, так звана “наддержава” бореться із начебто слабшою країною. І ця країна, яка нібито не є наддержавою, справно б’є росіян. Все це завдяки духу українського народу. Такі речі неможливо виміряти, тож насправді не було якихось однозначних очікувань. Коли починають летіти кулі, тоді люди показують, з чого вони насправді зроблені. І український народ, безумовно, це показав.
К.Л.:Після повномасштабного вторгнення ви вирішили відвідати Україну. Чому ви вирішили це зробити? І що вам найбільше запам’яталося з тієї подорожі?
Д.Р.: По-перше, я спілкувався з президентом Зеленським лише через Zoom і по телефону. Ви набагато краще читаєте ситуацію, коли можете сидіти ось так і говорити віч-на-віч. Тому я хотів приїхати. А також, щоб привітати його із досягненнями українців.
Авжеж, це був незабутній досвід. Ми побували у передмісті Києва та побачили, де вони зупинили росіян і руйнування, яких завдали росіяни. Це, напевно, запам’яталось мені найбільше. Але, також звичайно, твердість і рішучість українського народу.
Я всім кажу, що Путін програв цю війну. Авжеж, він може продовжувати воювати, він може продовжувати руйнувати Україну. Але його метою була окупація цієї держави. Він ніколи не окупує цю країну. Після розмов з українцями, – починаючи від президента Зеленського і закінчуючи всіма людьми, з якими я зустрічався, – можу сказати, що вони налаштовані рішуче.
Путін ніколи не окупує цю країну, і саме тому він вже програв цю війну. Як він з цього виходитиме, я не знаю. Очевидно, що він приймав погані рішення з самого початку. Я не знаю, чому ми думаємо, що зараз він прийме якесь краще рішення. Йому потрібно знайти вихід. Йому потрібно зібрати речі і повертатись додому, поки втрати не стали ще більшими.
К.Л.: Військова підтримка України протягом цього року еволюціонувала від «Джавелінів» до систем ППО, а тепер і до танків. Багато українців задаються питанням – чому західні партнери та зокрема США не нададуть усе необхідне одразу, щоб уникнути непотрібних жертв?
Д.Р.: Я не можу відповісти на це запитання, тому що я на боці людей, які кажуть, що ми маємо надати усе необхідне, і зробити це треба зараз. Ця справа із затягуванням, – погана. Авжеж, важко пришвидшити такий складний процес і надати усе одразу. Але я незадоволений нинішньою швидкістю надання допомоги. Я багато разів обговорював це з адміністрацією Байдена. Коли я був в Україні, я відвідав кордон постачання, через який якраз передавали допомогу. Це було вражаюче. Не лише через процес передачі зі США до Польщі, але навіть більше через вражаючий процес передачі з Польщі далі на лінію фронту. Я прихильник того, щоб надавати усе якомога швидше. І ми насправді рухаємося в цьому напрямку. Не так швидко, як хотілося б. І тим паче, не так швидко, як хотілося б президенту Зеленському та українцям. Але, тим не менш, процес іде.
К.Л.: Іще одне питання, яке піднімалося протягом минулого року, – це визнання Росії державою-спонсоркою тероризму. Це питання піднімалося у форматі резолюції і у форматі законопроекту. Але поки що здається, що ані Конгрес, ані Білий дім не бажають робити таке визнання. Як ви думаєте, чому?
Д.Р.: Вони наводять багато технічних причин, чому цього не слід робити. Я не підтримую такої позиції. Я хочу називати Росію її справжнім ім’ям. Коли ця війна закінчиться, це все одно не буде кінець. Ця війна змінює обличчя Європи. Це обличчя не змінювалось так разюче з часів Другої світової війни. Саме після Другої світової, піднялась залізна завіса. Коли президент Рейган прийшов до влади, він 8-м років намагався розвалити Радянський Союз, і йому це вдалось.
Він дійсно був відповідальний за усі країни, які таким чином здобули свободу. І ми повинні продовжувати його спадщину. Як я вже сказав, коли війна закінчиться, це все іще не буде кінець. Минуть покоління, перш ніж хтось знову почне довіряти Росії. Після падіння залізної завіси ми думали, що вони стануть більш-менш нормальною країною. І деякий час так і було. Але ніхто не очікував, що вони почнуть середньовічну війну в 21-му столітті. Але це те, що вони зробили. Тепер навпаки, важко повірити, що вони знову цього не зроблять через 20-30 років.
Тож, ті люди, які мали бачення НАТО і вирішили об’єднатись, – були праві. І вони ще більше праві сьогодні. Їхня правота була доказана на практиці. Тож, ми будемо зміцнювати НАТО. Ми приєднаємо кілька дуже хороших нових членів. Крім того, коли це закінчиться, ми збираємось дуже ретельно проаналізувати Східний фланг і те, як його слід зміцнити.
К.Л.: Ви є співавтором іще однієї важливої для українців ініціативи. Це резолюція про визнання дій Росії геноцидом проти українського народу. Ця ініціатива досі не пройшла Конгрес. Як ви думаєте, чому?
Д.Р.: Знову ж таки, люди пояснюють те, що це не робиться, технічними причинами. Я не вірю в такі аргументи. Я хочу активізувати проти Росії усе, що можна. Росію потрібно зупинити. Світ повинен знати і розуміти, чим є Росія, що вони собою представляють. І світ повинен прийняти рішення, на чиєму вони боці. В ООН 193-ри країни-члени, але росіяни мають підтримку лише від жменьки країн. Я називаю їх «недобрі діячі». Це китайці, північнокорейці, іранці, сирійці, кубинці, – ви їх добре знаєте. Чи хтось дійсно хоче належати до такого клубу? Це погана компанія. Потрібно продовжувати їхню ізоляцію, наскільки це можливо.
К.Л.: Якщо підсумувати цей рік, чи вважаєте ви, що Сполучені Штати, НАТО та інші союзники мали зробити щось інакше протягом цього року, стосовно російської агресії в Україні?
Д.Р.: Знову ж таки, я хотів би, щоб бойові потреби надходили швидше, зброя надавалася швидше. Було б добре, якби цей процес відбувався швидше. Але знову ж таки, війна це наче рух у тумані, ви повинні продовжувати йти далі, поступово роблячи крок за кроком та чітко визначати, яка ваша мета і як її досягти. Українці мають це бачення, так само й ми та наші європейські партнери. Треба продовжувати рух і поступово нарощувати темп.
К.Л.: Що би ви хотіли сказати українському народу сьогодні?
Д.Р.: Прийміть мої вітання із тими перемогами, яких ви досягли. Також прийміть мої співчуття за ціну, яку ви заплатили. Як я вже казав раніше, ми пройшли через це у 1776-му році. Мене в той час там не було, – попри те, що мої діти переконані, – але тим не менш, ми розуміємо вашу боротьбу і хочемо допомогти усім, чим можемо. І я не можу дочекатися дня, коли це закінчиться і українці зможуть почати відбудовувати свою державу. Я думаю, що після усіх цих подій Україна стане набагато сильнішою країною. І це день, на який українцям варто чекати.
Раніше Голос Америки опублікував ексклюзивні інтерв'ю із сенатором-демократом Крісом Мерфі, з його демократичним колегою сенатором Шелдоном Вайтгаузом, а також із конгресменом-республіканцем Майком Лоулером, співголовами українського конгресового кокусу конгресменом-демократом, Майком Квіглі та конгресменом-республіканцем, Браяном Фіцпатріком.
А також із 52-гою спікеркою Палати представників Конгресу США, Ненсі Пелосі. Остання наголосила, що "Із жаху та розбитого серця народились героїзм та надія. Усі у захваті від надзвичайних людей України: які перед обличчям жахливих випробувань, відмовляються припиняти боротьбу за власну свободу".
Інші ексклюзивні матеріали дивіться незабаром в етерах Голосу Америки та читайте на нашому сайті. Зокрема, із сенаторкою-демократкою Джин Шагін та сенатором-демократом Діком Дурбіним.
Дивіться також, повне інтерв'ю із сенатором Рішем: