Події в Україні щодня висвітлюються у міжнародній пресі, кадри з українських міст та з передової показують провідні західні телеканали, фотографії українських журналістів отримують головні журналістські премії, вони самі стають журналістами року, а їхні документальні фільми беруть участь у найпрестижніших міжнародних фестивалях.
Ці історії впливають на ставлення людей у світі до війни в Україні, але вони дорого даються самим журналістам. Щонайменше 10 журналістів загинуло з початку широкомасштабної російської агресії, висвітлюючи її, десятки стали жертвами російських нападів.
Репортери стикаються з проблемами з психічним здоров’ям, виснаженістю, потерпають і від технічних проблем – перебої з електроенергією, викликані російськими обстрілами, заважають передати вчасно матеріали, кількість читачів і глядачів у самій Україні зменшується через дефіцит електроенергії та збої в інтернеті.
Про те, як війна вплинула на роботу журналістів, молоді українські репортери та медіа-менеджери розповіли нещодавно в Українському інституті в Гарварді, одному з найпрестижніших світових університетів, де вони продовжують своє навчання.
Україна, про яку раніше мало повідомляли у світі, з початком широкомасштабного вторгнення опинилася у головних новинах. Для висвітлення війни в режимі реального часу багато міжнародних ЗМІ відправили своїх кореспондентів, але ще більше було українських журналістів, які стали працювати у західних медіа.
«Зараз багато українських журналістів пишуть репортажі для міжнародних інформаційних видань, агентств – Wall Street Journal, Politico, Reuters. Бо вони раніше встановили в Україні свою мережу, і їх швидко задіяли провідні ЗМІ. Українські англомовні ЗМІ отримали більше поширення у світі, але багато журналістів працюють під величезним часовим тиском, щоб встигнути зібрати, обробити і передати інформацію», – каже колишній редактор Kyiv Post Ілля Тимченко.
Він говорить, що західні видання краще забезпечені матеріально, але українські мають більше знання про місцеві справи. Одним з прикладів, як він сказав, гібридного ЗМІ, що може скористатися зі західної підтримки, але має висококласних журналістів на місці, Тимченко назвав Радіо Свобода. Журналісти мовника, який працює за підтримки грантів американського Конгресу, були на передовій і в прямому і в переносному сенсі.
«Вони робили неймовірні репортажі з передової, зі зони війни, бо вони мали ці західні ресурси, а також специфічні українські знання», – наголосив Тимченко.
Після Євромайдану з'явилося більше незалежних голосів
Його колега, Тетяна Козирєва, яка спеціалізується на журналістиці нагляду (Watchdog Journalism) та є стипендіаткою Фонду Німана Гарвардського університету, вважає, що в Україні стало чутно більше незалежних голосів ще з 2014 року. З’явилося більше проектів з журналістських розслідувань, які займаються розслідуванням на різних рівнях – від місцевого до рівня президентської адміністрації та олігархів, які раніше значною мірою визначали політику країни.
На її думку, після початку широкомасштабної агресії минулого року одним з найбільших викликів для українських журналістських колективів було втримати кваліфікованих журналістів.
«Одні пішли в армію, інші присвячують свій час волонтерству, треті перестають працювати через психологічні проблеми, чи проблеми зі здоров’ям, які настають через перенавантаження», – пояснює Козирєва.
За її словами, вона, як і багато інших журналістів працювали багато місяців без вихідних і відпусток, висвітлюючи події, які мали великий вплив на психіку, наприклад події у звільнених містах. Вони знімали історії вбитих, поранених, зґвалтованих, і часто самі потребували психологічної допомоги після написання цих історій.
Ще один стипендіат Фонду Німана для журналістики Гарвардського університету Тарас Прокопишин, який в Україні був співзасновником інтернет-журналу The Ukrainians, одного з найуспішніших мадіа-проектів останніх років, сказав, що як і для його колег, великим поштовхом для розвитку в професії стали події Євромайдану.
Тоді, за його словами, молоді журналісти стали шукати шляхи, якими б вони могли підтримати суспільні зміни, і знаходили нові інструменти. Наприклад, незалежні проекти, які пропонували те, чого або не було на медіа-ринку, або ж було недостатньо – високоякісну довгоформатну та візуальну журналістику про українців, про їхню ініціативу та відповідальність.
«Не знаю, чи було б правильно говорити про бум стартапів незалежної журналістики, але наш ринок став набагато різноманітнішим і децентралізованим. Бо раніше він був зосереджений на великих телеканалах, то після Євромайдану з’явилися дуже різноманітні гравці. Звичайно, малі медіа-компанії з невеликими ресурсами мають не такий потужний голос, але важливо мати різні голоси на ринку», – вважає Прокопишин.
Боротися з російською пропагандою допомагає українська мова
Прокопишин також нагадав, що коли український уряд заборонив російські телеканали, які несли відверту російську пропаганду, то це рішення на Заході сприйняли скептично, але, каже він, без нього важко уявити собі, як би українці змогли відбити нинішню російську агресію.
Новим трендом на медіа-ринку, за словами Прокопишина, є зростання популярності соцмережевих каналів, які стали найпопулярнішим джерелом новин для багатьох споживачів. Зокрема, за даними дослідників, близько 60% називають Телеграм основним джерелом новин для українців, але експерти з боротьби з пропагандою попереджають, що зручний цей спосіб доставки інформації не лише для споживачів, але і для російських пропагандистів.
Також Прокопишин зазначив, що після Євромайдану з’явилося більше україномовних проектів. І якщо поява видання The Ukrainians, яке почало виходити лише українською мовою без російського варіанту, було великим здивуванням для багатьох колег, то пізніше інші видання почали відмовлятися від двомовних форматів, бо через російську мову легше просочувалася російська пропаганда.
І ще одним трендом останнього року стала поява англомовних версій різних видань, які намагалися донести українські новини до світу мовою, яка має найширшу світову аудиторію.
Щодо тем, то, за словами Прокопишина, війна домінує в усіх українських виданнях, і навіть журнали про моду та життєвий стиль друкували останнього року статті про те, як правильно облаштовуватися у бомбосховищах.