Про життя в умовах повномасштабної війни, "бронювання" та артистів-зрадників, про пропаганду та контрпропаганду, про росіян – "хороших" та ні, про стосунки з дружиною та особисте – в інтерв'ю РБК-Україна розповів ведучий Григорій Герман.
Раніше його знали як ведучого "Таксі" та кулінарних шоу, нині ж він працює на шоу "Ранок у великому місті", озвучує програму "Антизомбі" та займається контрпропагандою.
РБК-Україна розпитало Германа, чи погодився б він поспілкуватися з Потапом, чи думав про те, щоб його діти та родина поїхали за кордон та чи хоче він стати батьком втретє.
– Розкажіть, як змінилося ваше життя за роки повномасштабної війни.
– Найголовніше, що змінилося в моєму житті, це роль, яку я відіграю. Якщо до початку повномасштабного вторгнення я був кулінаром, ведучим розважальних програм, ведучим розважальних форматів, то тепер, з початку повномасштабного вторгнення, моєю місією стали контрпропаганда і пропаганда.
Ну, а крім цього, я так само залишився кулінаром, щоправда, лише зараз думаю, чи мені варто повертати цю частину, цю мою любов, в якийсь публічний простір. І так само я ведучий найкращого "Ранку у великому місті".
– Існує така думка, і чимало артистів та публічних персон вже це підтверджували, що в нинішніх умовах заробляти стало набагато важче. Це так?
– Достатньо просто порівняти курс долара до повномасштабного вторгнення і зараз, щоб зрозуміти, що всі в нашій країні, порівняно з мирним часом, почали заробляти менше. Жити стало важче, звичайно, що і заробляти стало важче.
Але не будемо навіть говорити про те, як заробляються гроші тут, в тилу. Згадаймо тих, хто зараз на фронті. Не скаржимося, а продовжуємо працювати, віддавати гроші на оборону. На донати, на допомогу, на підтримку, волонтерство. Це наша місія, це наша робота, тих, хто знаходиться в тилу.
І в цьому всьому не має бути особливого героїзму. Народ, схаменіться! Ми в тилу. Це наш обов'язок працювати сумлінно на перемогу і частину грошей виділяти на допомогу тим, хто воює зі зброєю в руках. Це не наша жертва, це наш прямий обов'язок.
– Раніше ви казали, що плануєте оновлювати дані. Що зараз думаєте про можливість бронювання ведучих, артистів, співаків і так далі?
– Дивіться, я оновив дані, отримав від телеканалу "бронь". Я вважаю, що це знак того, що держава вирішила, що на цьому місці я буду більш корисний на даному етапі, аніж на будь-якій іншій посаді. Для мене це велика честь, для мене це велика відповідальність, і для мене це додаткова мотивація робити те, що я роблю, і намагатися робити більше.
Це зобовʼязує мене думати, що я можу ще зробити, крім того, що я вже роблю. Якщо держава вирішила залишити мене в ефірі – що я можу зробити ще? В якій області? YouTube? Окей, давайте! Мені здається, що тут, власне кажучи, це і є мірило для людей творчих професій. Чи можеш ти зробити ще більше, ніж ти робиш зараз?
Григорій Герман зізнався, чи є в нього "бронь" (фото: прес-служба)
– Чимало суперечок щодо того, чи потрібні нам в інфопросторі "хороші росіяни", експерти звідти і так далі. Хтось каже, що вони не потрібні, але перегляди говорять про інше, тому що їх все одно дивляться, і ми знаємо, що їх також дивляться в інших країнах, зокрема у РФ. Тож, "хороші росіяни потрібні" більше нам, чи вони потрібні для того, щоб їх бачили там?
– "Хороші росіяни" нам не потрібні. Нам потрібні корисні росіяни. Це ключова відмінність. "Хороший росіянин" – це хтось. А корисний росіянин – це той, хто разом з нами працює на нашу перемогу. І працює над тим, щоб російська імперія в її нинішній ітерації врешті-решт закінчилася. Тому корисні росіяни нам безумовно потрібні. А "хороші росіяни" – не думаю.
– А як щодо зірок з РФ або артистів-зрадників. Ми маємо говорити про них, аби нагадати нашим людям, що вони погані? Або ми навпаки можемо вже повністю про них забути?
– Складне питання. Я думаю, залежно від контексту, в якому ми їх згадуємо. Якщо є можливість вкотре на прикладі цих істот показати, що існує і таке, знову ж підкресливши, що так не повинно бути – то це має право на існування. А якщо просто розповідати, як та ж Ані Лорак чи Таїсія Повалій живуть в Москві, їздять та виступають на концертах і все таке інше – то ні.
Цієї згадки в нашому інформаційному просторі просто тупо не має бути. Ці істоти мають бути виринати в нашому інформаційному просторі виключно з педагогічною метою, а-ля "дивіться, діти, яка кака – не треба робити так, бо будете такими ж".
– Як ви оцінюєте, наскільки ми зараз навчилися відбиватися в цій інформаційній війні? Бо на початку всі бачили, що це було важкувато.
– Зараз навіть важче стало, аніж в перші місяці, аніж в перший рік повномасштабної війни. Тому що, у тому числі, завдяки інформаційним операціям, суспільство більше розділено. Тоді ми реагували на такі фейки а-ля "Зафарбовуйте хрести на наших дахах, тому що на них наводяться ракети", що теж було інформаційною операцією. Але натомість ми були абсолютно впевнені у тому, що наші хлопці роблять все правильно, починаючи від рекрута і закінчуючи верховним головнокомандувачем.
Тепер ми не зафарбовуємо хрести, але ми, на жаль, інколи абсолютно бездумно починаємо бити один одного. Тому я б сказав, що зараз навіть важче. А наш ворог використовує це, він вкладає величезні гроші, величезні сили. Слава Богу, що таланту там не так багато, як грошей, і сили.
Але вистачає для того, щоб ці тріщини всередині українського суспільства поглиблювати та поширювати. І насправді ніхто, крім самих українців, не зможе ці тріщини зшити. А зшивати їх можна здоровим глуздом і розумінням того, що нами намагаються маніпулювати вороги.
Герман розповів, як реагувати на провокації (фото: прес-служба)
– Як втриматися від цих так званих "срачів", від суперечок через дезінформацію, яку сіє ворог?
– Ну, наприклад, просто не брати участь у срачах. Ви ж розумієте, що срачі – це штука, яка підживлює себе сама. Тобто, ми помітили, що якийсь довбодятел щось довботятливе написав – не треба на це одразу кидатися. Можна просто проінформувати суспільство про те, що це не так, а від подальших дискусій можна відійти, не продовжувати її.
Ті, хто довбодятлять не за гроші, а за покликом довбодятлової душі – вони в першу чергу тішать своє маленьке его, яке "насправді велике, але просто зморщилось, тому що погода холодна". І ви тим самим допомагаєте їм його тішити.
Не треба. Треба підіймати великі суспільні теми. Не можна, абсолютно чітко, можу сказати, що не можна закриватися від тих проблем, які насправді реально існують. Але переходити на емоції, намагатися грати ними – це хибний шлях. Треба говорити мовою фактів, не годувати тролів – платні вони чи безплатні.
– Поговоримо про шоу "Таксі". Воно було дуже популярним, чому його закрили?
– Просто цей проект пройшов свій життєвий шлях. Змінилася політика каналу, змінився канал взагалі. Все змінилося. Всі телевізійні проекти мають свій певний життєвий шлях. У когось він довший, у когось він коротший. Якісь проекти вичерпуються швидше, якісь – набагато-набагато повільніше. Ви самі можете побачити, багато проектів живуть, а деякі закінчуються дуже швидко. Тому в цьому немає нічого дивного, нічого трагічного. Так і трапляється, це життя.
– А якби, наприклад, цей проект захотіли б оновити зараз, дати йому нове дихання, ви б погодили брати в ньому участь?
– Ми вже пробували дати цьому шоу нове життя, це було у 2013 році на телеканалі ICTV. Ми зняли достатньо велику кількість програм. Причому закінчували ми їх знімати тоді, коли саме починалася Революція гідності, наприкінці 2013 року.
Звичайно, якби така ідея виникла, то я б погодився брати участь в цьому проекті. Бо люблю працювати, люблю цей проект. Хоча попередній досвід мені вказав, що не можна увійти в одну й ту саму річку двічі. Принаймні через те, що ти знаходишся в тих самих плавках і на тому самому пляжі, а вода вже абсолютно інша.
– Чи не було вам страшно під час зйомок "Таксі", адже ніхто не міг передбачити, який саме пасажир опиниться у вашому авто насправді?
– Я достатньо огрядний дорослий чоловік, зі зростом 1,75 та серйозною масою, яка дозволяє впоратися з будь-якими ситуаціями. То швидше люди боялися, коли вони сідали в таксі, а там вмикалася ілюмінація. Це у них був шок, а у мене ні.
Зіркові ведучі (фото: прес-служба)
– Зараз не так багато розважального контенту, особливо якщо порівнювати з роками до повномасштабного. На вашу думку, нам потрібно створювати щось нове саме в розважальному річищі?
– Зараз нам треба створити не просто розважальний контент, а нам треба повертатися до створення інтелектуального контенту. За останні роки перед повномасштабним вторгненням з українського телебачення, мені здається, (окрім дуже-дуже незначних виключень,типу "Хто хоче бути мільйонером" на ICTV) тема інтелекту, тема як інтелектом заробляти гроші або досягати чогось – вона з українського простору зникла
В українському телеефірі були люди, які обирали собі пару і за це отримували щось, були люди, які прекрасно танцювали та за це отримували щось були люди, які прекрасно співали і за це отримували щось. Але не було людей, які своїм інтелектом могли щось заробити.
І зараз саме час наповнювати ефір такими програмами. Показувати людям, що можна не тільки співом і танцями заробити славу і гроші, а можна розумом заробити гідне місце у суспільстві, класну фінансову подушку, популярність і таке інше.
– А як щодо гумористичних шоу? Часто буває таке, що той же "Квартал" потрапляє в скандали через жарти про військових і так далі.
– Гумористи та гумористичні шоу завжди потрапляють в скандали. Гумор насправді це така штука, яку розуміють далеко не всі, особливо якщо цей гумор повернуто проти тебе, якщо цей гумор бере за об’єкт тебе. Тому я не бачу нічого поганого в тому, що рано чи пізно, тим чи іншим способом будь-які гумористи потрапляють в якісь такі конфузні ситуації.
Тут важливий внутрішній ценз тих, хто пише ці жарти. І реакція, коли якісь жарти виявились недоречними. Тобто що робить команда, як вона виправляє свою помилку – оце найголовніше. Але мені здається, що гумор – це якраз дуже класна штука, якою треба теж працювати. Працювати в тому числі і на суспільство, зцілювати людей, дарувати можливість розпустити нерви, які затягнуті в нас, ніби струни.
– В якому проекті ви б хотіли себе спробувати? Чи є формат, який здається цікавим саме для вас?
– Думаю, я вже готовий спробувати себе у якихось суспільно-політично цікавих проектах. Можливо, таких суспільно-політично-гумористичних проектах.. Є декілька шоу на американському телебаченні, які мені подобаються. Такі формати в Україні не створювалися, хоча вони мали б попит. Щось таке, що має суспільне значення, те, що говорить про політику, про суспільне життя, але з гумором.
– Якби ви вели проект, на якому б в прямий ефір погодився вийти той же Потап – з урахуванням скандалів навколо нього, ви погодилися б взяти у нього інтерв’ю чи якось з ним взаємодіяти?
– Ні. По-перше, я не знаю, що зараз робить Потап. Я зараз знаю, що робить російська верхівка, російська пропаганда спостерігаю за цим. Знаю, що робить російська опозиція, що відбувається у політичному житті Сполучених Штатів, Великої Британії, Франції, Німеччини. Я намагаюся слідкувати за цим, а не за Потапом.
Але я б у будь-якому разі не став з ним спілкуватися. Бо про що можна говорити з людиною, яка залишила свою країну, саме в найбільш критичний для цієї країни час, і не повернулася в цю країну. Для мене це дивно. Він свідомо поїхав, можливо це було емоційне рішення, але поїхав у найважчий час з країни, хоча багато хто залишився. І щобільше, після того, як ситуація на фронті змінилася, він все одно не вважає за потрібне повертатися додому і працювати тут. Ну, окей.
Герман відповів, що думає про Потапа (фото: прес-служба)
– На вашу думку, таких як Потап, Влад Яма, Олександр Еллерт, які виїхали за кордон, транслюють своє щасливе життя і при цьому не завжди навіть вдають, що сумують за Україною – вже можна вже прирівнювати до зрадників, або все ж залишати їм той шанс на повернення?
– Людині варто завжди залишати шанс, але чи скористається вона цим шансом – залежить виключно від людини. Щиро підтримувати Україну можна з-за кордону, щиро допомагати Збройним силам України, виконувати якусь інформаційно роботу – можна за кордоном. Просто обсяги цієї роботи тоді мають бути набагато більшими, ніж є зараз.
Хоча це в усіх по-різному, мені завжди здається, що я все одно десь в чомусь недопрацьовую і маю робити більше, щоб ще більше допомогти пацанам та дівчатам, які зараз на фронті. Допомагати не тільки донатами, а й фахово – в інформаційному просторі.
– За ці роки у вас не було бажання вивезти дітей за кордон, якомога далі від вибухів та тривог?
– Ми думали про це на самому початку, потім думали про це після першої хвилі атаки на українську енергетику. Думали про це минулого літа, коли знову були удари по українській енергетиці. Але, що у 2022 році, що потім, всі розмови про це наштовхувалися на абсолютно чітке, абсолютно недвозначне заперечення від дітей, що "ми без тата нікуди не поїдемо".
І від дружини також, яка теж каже, що "ми без тата нікуди не поїдемо". Тому ми тут, ну і щобільше, я вважаю, що зараз Україна переживає надзвичайно складні, але надзвичайно важливі для себе часи. І бути частиною цього процесу, це насправді дуже і дуже важливо.
Це важливо для того, що мої хлопці – майбутні батьки. Що вони будуть це розповідати своїм дітям? Що вони будуть казати, коли їхні діти, тобто мої онуки, будуть вивчати цей період у своїх підручниках з історії? Це важливо для них в першу чергу.
– А ви були морально налаштованими та готовими до того, що, можливо, доведеться переживати цю розлуку і стосунки на відстані?
– Коли ми про це говорили, то мова йшла про безпеку, про фізичну безпеку. Тому готовий чи не готовий – хто тебе питає? Якщо ситуація так складається, що дітям треба виїхати, аби бути у безпечному місці, то це наше завдання як батьків в першу чергу забезпечити їхню безпеку.
І ніхто насправді реально до такого не готовий. Розлучитися з родиною, не мати можливості поцілувати дружину, дітей… Якщо у тебе класна родина, якщо є кохання, то хто готовий цю родину хоча б на час якийсь розірвати? Та ніхто не готовий до цього, не думаю, що є такі люди.
Відомий ведучий зізнався, чи хоче стати батьком втретє (фото: прес-служба)
– Чи можете Ви пригадати своє 24 лютого 2022 року?
– Звичайно. Я впевнений, що кожен українець може згадати своє 24 лютого 2022 року. В ту ніч ми з дружиною дуже довго розмовляли про те, що відбувається, про загрози, які можуть бути. Години до другої ночі. А прокинулись ми о 4:30. Я прокинувся від перших прильотів, розбудив дружину і сказав, що почалося.
– А до цього ви вірили, що повномасштабна війна може початися?
– Я знав, що вона може початися, але, як і більшість аналітиків, ніхто не хотів вірити в те, що це почнеться. Всі знали, що це може початися, дехто знав, що це почнеться, але ніхто все одно не вірив до останнього моменту, до першого прильоту першої ракети, що це розпочнеться.
– Розкажіть про стосунки з вашою дружиною. Як зберегти кохання крізь роки?
– Зберігаючи повагу, ніжність, турботу. І мені не треба прям зберігати моє кохання, тому що в мене красива дружина, освічена, мудра, сексуальна, розумна і найкраща мати для наших дітей. Все зійшлося на одній людині. Ну як її можна не кохати все життя?
– Якщо бувають якісь суперечки – хто перший шукає компроміс?
– Мені здається, що я.
– Це романтична історія, нагадайте її. Як почалися ваші стосунки?
– Ми починали свої стосунки, коли працювали у ранковому шоу. Ми пропрацювали 9 місяців, а потім, коли закрили шоу, після останнього ефірного дня, я відвіз її додому. І потім від'їхав буквально кілометр-півтора від її дому, і абсолютно чітко на фізіологічному рівні відчув, що якщо я більше у своєму житті не побачу цю людину, то мені капець. І я зрозумів, що мені недостатньо бачити її раз на місяць, мені недостатньо бачити її тиждень через тиждень, як це було під час зйомок, я хочу бачити її кожного ранку біля себе. І я почав над цим працювати.
Герман розповів, як говорить з дітьми про війну (фото: прес-служба)
– 12 червня вийшла ваша казка "Про Тиграйця та Шумну тінь", написана для спільного проєкту ICTV та Megogo Books. Про що вона?
– Моя казка про те, що відбувається навколо нас; про те, як сміливість, розум і витримка можуть перебороти, здавалося б, непереборні загрози. Вона про те, як мати холодний розум і добре серце.
– Ви привнесли туди частку свого контрпропагандизму?
– Знаєш, абсолютно ні. Але трішки правди, яку варто знати нашим дітям, там, звичайно, є – зрозуміло, що не прямою мовою, але є.
– Хто надихнув саме на таку історію?
– Дружина. Я сказав їй, що є таке завдання, і вона вигадала цього героя. Потім ми разом придумали, чим він займатиметься, і всю ситуацію довкола. Ми створили цю казку під час чергової повітряної тривоги, коли наші діти сопіли в безпечному місці за правилом двох стін. Це казка про унікальне маленьке звірятко, якому було страшно, і яке побороло свій страх.
– Назвіть топ-3 улюблених книжок від вас та від ваших хлопців.
– Від мене і моїх хлопців – Джек Лондон і Жуль Верн. З книжок, які мене вразили свого часу, це "Життя і доля" Василя Гроссмана. Безумовно, коли сини підростуть, я дам їм читати Ліона Фейхтванґера. Також обов'язково дам прочитати "Пригоди бравого вояка Швейка" Гашека. Коли питатимуть, чим я захоплювався, не омину Ільфа і Петрова, поезію Кіплінга чи Бернарда Шоу.
– А що вони читають зараз? Може, у них є якісь уподобання?
– Молодший син зараз читає всі книжки про котів. Ми намагаємось привити йому любов до читання, купуючи найрізноманітніші пригодницькі та фантастичні книжки про котів, бо він у нас котоман. А старший, Данька, який надзвичайно любить читати, дочитує "Таємничий острів" Жуля Верна, паралельно читає англійською "Парк Юрського періоду" та історію України Грушевського.
– Зараз діти відчувають дуже сильний стрес через війну. Як ви з дружиною допомагаєте їм його долати?
– В першу чергу, зберігаємо спокій самі. Діти дуже добре зчитують настрій батьків: коли батьки спокійні – і діти спокійні, коли у батьків паніка – панікують і діти. Ми чесно розмовляємо з ними, розповідаємо, що відбувається, говоримо про небезпеку, але все згладжуємо. Пояснюємо: так, небезпека є, але ми робимо все для того, щоб вона вас не торкнулася. І ми справді це робимо.
Герман з синами та дружиною (фото: прес-служба)
– А як ви контролюєте контент, який вони дивляться? Важкі кадри, жорстокість, а ще й відео від росіян (навіть ті ж мультики чи тіктоки) – як ви за цим стежите?
– Дуже-дуже просто. Наші діти знають, що російський контент дивитися не треба, вони дуже чітко вчаться його відстежувати, вони в принципі практично не дивляться російськомовний контент, вони дивляться чи слухають англомовний і україномовний контент. Тому у нас практично немає таких проблем. Сини вже достатньо дорослі, щоб розуміти: що їм варто дивитися, а що не варто. Інколи звичайно вискакує щось, але вони приходять і питають – це норм? Чи не дуже?
Вони прибігають інколи та кажуть: "Боже, там таке нам випало в рекомендаціях, що це просто якийсь жах". І видаляють це з рекомендацій, молодці. Набагато важче було це контролювати в перший місяць повномасштабної війни, коли вони весь час були з нами та увесь час в усіх будівлях, в усіх квартирах, де ми були, там всюди працювало телебачення. І зрозуміло, що там показували. От тоді було насправді важко втримати їх, але навіть тоді ми якось намагалися їх убезпечити від непотрібних кадрів. Саме не від новин, а від цих кадрів.
– Яку пораду ви могли дати батькам?
– Любіть дітей, як би складно це інколи не було.бо особливо нашої любові вони потребують, коли найгірше поводяться. І любіть себе. Це, мені здається, два найголовніші правила. Коли ти любиш дітей, ти можеш їх зрозуміти, радіти й переживати разом із ними, бути важливою частиною їхнього життя.
А любити себе необхідно, щоб не вкладати всього себе в дітей без залишку. Бо потім це може вилитися в неприємні докори на кшталт: "Ти не цінуєш, що я все життя поклав на тебе". На що дитина може цілком логічно запитати: "А я тебе просив?". Тому любіть дітей і любіть себе.
– Яких принципів у вихованні ви дотримуєтеся під час бесід зі своїми синами?
– У мене головний принцип такий: робимо так, як сказала мама. Зрозуміло, що це жарт, але в цьому жарті є величезна частина правди. У мене дружина арт-терапевт, тому вона набагато більше знає, читає, вивчає з того приводу, як варто виховувати дітей. І в неї це абсолютно чудово виходить, якщо подивитись на наших хлопців і поспілкуватися з ними.
Не брехати, відповідати за свої слова, бути чемними та вміти себе захищати. І бути чемними це не бути просто слухняними, а просто бути толерантними, усвідомленими, відповідальними. Оце ті основні принципи, які я намагаюся до них донести зі своєї чоловічої точки зору.
– Чи немає планів на ще одну дитину?
– Ні, немає. Нас абсолютно влаштовує кількість дітей і та родина, яка у нас є.
– Чого вчать вас ваші діти?
– Дуже багато чому. В першу чергу, вони вчать розуміти, що виховувати треба не їх, а себе. Діти завжди зчитують тебе. Можна скільки завгодно розповідати, що спорт це важливо, але якщо ти сам ним не займаєшся, діти ніколи не зрозуміють що це важливо. Ставати кращою версією себе – це найкраще, що ви можете для них зробити.
Вас може зацікавити
- Акторка Віталіна Біблів в інтерв'ю РБК-Україна розповіла про "Оскар" з росіянами, зйомки до повномасштабної війни та думки про перемогу
- Співак Віктор Бронюк в інтерв'ю РБК-Україна розповів про схуднення, бронювання чоловіків та особисте
- Акторка Марія Стопник розповіла в інтерв'ю РБК-Україна про сучасне кіно, розмову зі вдовою Кузьми Скрябіна та зйомки у фільмі про нього.