Про саундтрек до Дня Незалежності, перший європейський тур, місію українських артистів, які виступають за кордоном, ставлення до Артема Пивоварова, Олега Винника і Потапа, нашумілий проект МУР – в інтерв’ю Паліндрома для РБК-Україна.
Степан Бурбан, більш відомий як Паліндром, готується до свого першого закордонного туру в Європі, де концерти матимуть не лише культурне, а й важливе соціальне значення – вони стануть частиною збору коштів для підтримки України.
У інтерв’ю РБК-Україна один з найпопулярніших українських реперів сьогодення розповів про своє ставлення до благодійних виступів, пошук власного звучання, силу музики як терапії та про вплив "Скрябіна" на його творчість.
– Твою музику часто порівнюють із раннім Скрябіним. Як ти до цього ставишся?
– Спочатку мене це дратувало, бо хотілося бути унікальним. Але потім я зрозумів, що це закономірно: Скрябін сильно вплинув на мене, його музика була важливою частиною мого життя. Порівняння з раннім Скрябіним було на перших двох альбомах, скоріш за все. Тому що тоді була якась стилістика, яка трошки посаджена в рамки. І мені здавалось, що типу логічно її дотримуватися.
Для мене ранній Скрябін, вся ця музика тих років, досить таки дорога і досить сильно на мене вплинула. Тому це ніби закономірно, що в мені є якийсь відбиток того, що я споживав дуже багато.
От зараз, мені здається, я вже більш відхожу в якісь власні експерименти і пошук якогось суто паліндромівського звучання. Де, звісно ж, можливо, трапляється ранній Скрябін, як такий присмак, але на цьому не є акцент. І тут вже питання в пошуку і формуванні якогось власного звучання більше. Цим готовий і хочу ділитись зі слухачами.
– Ти порушуєш багато соціальних тем у своїй творчості. Що, на твою думку, музика може змінити в суспільстві?
– Зрозуміло, що музика – надважливий інструмент, як і вся культура. Очевидно, що впливає на суспільство, може його змінювати як в гіршу, так і в хорошу, в кращу сторону. Конкретно в нашому випадку, у випадку Паліндрома, я бачу якесь невеличке комʼюніті, яке я сформував за роки існування проекту. І ці люди вірять мені. А я вірю їм. І разом ми створюємо щось ціннісне, те, що може стимулювати глобальніші зміни.
– Як ти визначаєш межу між тим, що варто з переживань перетворити на музику, і тим, що лишається особистим?
– Мені здається, що настав той момент, коли я можу ділитися всім, і я, типу, не маю якогось внутрішнього цензора, який там при написанні блокує мене і каже “ой, Степан, цього краще не казати, тому що це щось надто особисте”. Позаяк в першу чергу для мене це такий момент дослідження себе і навколишнього світу.
– Чи відчуваєш ти, що музика – це терапія? Якщо так, то більше для тебе чи для твоєї аудиторії?
– Мені здається, що ми дуже добре влаштувалися в рамках Паліндрома як слухач, так і автор, тому що обидвоє відчуваємо оцей момент терапії. Скільки відгуків я зібрав за останній час, що музика Паліндрома допомагає пережити складний час. “Я слухаю Паліндрома, коли повертаюся додому після важкого дня і мені стає легше” – от в цьому є магія певна. Тому та терапія працює як для мене, так і для аудиторії. Це дуже зручно і це дуже цінно, що так вийшло насправді.
– Як зміни у суспільстві та війна вплинули на твоє сприйняття музики та її місії?
– Боюсь втратити, мабуть, оцю емоцію, оце таке відношення, що все, що я роблю в контексті музики, це забавка. Це типу фан, це вічний експеримент. Тому що якщо це перетвориться на рутину, якусь серйозну роботу з таким же серйозним обличчям, то тоді мені буде скучно і в принципі люди перестануть в це вірити. А допоки це залишається чимось непередбачуваним, якоюсь грою, чимось напівпрофесій. Боюсь перетворитись на справжнього музиканта, на лише музиканта. Першочергово в мені зажди лідує людина.
– Якби ти міг створити саундтрек до одного важливого моменту в історії України, який би це був момент і як би він звучав?
– Думаю, що це було б 24 серпня 1991-го – рік здобуття Незалежності. І цей саундтрек звучав би, мабуть… Іноді у фільмах, в сценах, які передбачають далі якийсь розвиток непередбачуваний, можливо, такі моменти саспенсу, грає така музика – вона ніби грає трохи з твоїми нервами, вона тебе ніби до чогось готує.
І відповідно це б було щось в такому стилі, що наче щось таке не драматичне, а можливо щось, що передбачає цілу купу перипетій в майбутньому. І щось, що не дає розслабитись, постійно тримає в фокусі, навіть у напрузі.
– Як ти розумієш свою роль у музичному світі сьогодні? Відчуваєш себе виконавцем, хронікером подій чи провідником ідей?
– Я вважаю, що я вдало мімікрував під виконавця. Я ділюся своїми думками зі світом не в Twitter, а власне у своїх текстах. Чим це не самоствердження? Як мені здається, якось так воно і виглядає. Тому не можу сказати, що я виконавець, тим більше якийсь провідник ідей. Це дуже пафосно. Я просто творча людина.
– Ви, командою Паліндрома, вирушаєте у свій перший закордонний тур. Як ти відчуваєш себе перед туром у Європі? Чим цей тур для тебе особливий?
– Цей тур особливий саме тому, що він перший. І це така перша спроба показати свою музику десь далі, ніж Україна. Плюс – поспілкуватися з українцями, які живуть за кордоном. Також очікую, що серед цієї української аудиторії будуть іноземці, тому що часто приходять якісь фідбеки, власне, від іноземців, які полюбили собі музику Паліндрома.
Хоча вони там, звісно, не все розуміють, контекст, не все, що я маю на увазі у текстах. Навіть якщо вони це перекладуть, все одно не зрозуміють… Але їх якось манить цей вайб, вони проймаються цим, і тому серед аудиторії теж чекаю цих людей. Ну, тут все особливо. Це ніби наближення якогось свята.
– Що привело тебе до рішення виступати в європейських містах саме зараз?
– Як би це сумно не звучало, але привело, мабуть, відчуття провини. Тому що кожен раз, коли закінчується якийсь тур чи декілька концертів в Україні, то є відчуття, що треба зробити ще щось, ще щось більше. І, власне, в даному випадку більше – це точно ось цей закордонний тур, тому що це змога зібрати більше донатних грошей на ЗСУ.
Так само побачити людей, які дуже довго писали про те, щоб ми приїхали кудись за кордон – змога побачитися з ними, донести актуальні меседжі, світобачення своє продемонструвати їм, обмінятися думками.
Але в першу чергу – це зібрати донати. І бути корисним для війська все ще в тій ролі, в якій я перебуваю – як артист.
– Як ти ставишся до того, що ці твої перші концерти в ЄС є благодійними? Чи додає це додаткової відповідальності?
– Для мене зараз не існує концертів неблагодійних. Я б їх навіть і благодійними не називав, тому що донат – це не благодійність, це просто наш квиток, ще один день, і просто такий собі внесок цивільної людини у своє звичайне існування. Тому це для мене просто даність і, відповідно, інших концертів я наразі не бачу.
Тому це як норма уже. Так і сприймаю це все: як спроба, змога заробити грошей для війська. А вже потім з'являються якісь інші аспекти: спілкування з аудиторією, демонстрування своїх пісень, обговорення якихось інших речей. А на першому місці, звісно ж, оця наша корисна справа і спілкування про війну, донесення якихось меседжів і так далі.
Відповідальність є, звісно. Хочеться нікого не підвести й зібрати якусь гарну суму, яка б зробила щось корисне для нашої боротьби з російським агресором.
– Європейська аудиторія може не повністю розуміти контекст твоїх текстів. Як ти донесеш свої ідеї через музику?
– Я думаю, в цьому всьому найважливіше – атмосфера. Те, що я говорю між піснями, те, як грають музиканти, як світить світло на нас, на людей, як люди себе поводять в залі, які крики під час переналаштування інструментів ми чуємо з натовпу. Тут не найважливіший аспект розуміння текстів до кінця, цитування контексту повністю. Це, як на мене, має залишатися десь в плеєрах навушників, коли людина просто сам на сам з музикою і тоді в неї є все. Треба перекласти це достовірно. А концерти – це трошки про інше.
– Чи є у тебе очікування від взаємодії з європейськими фанами? Чим вони, на твою думку, можуть відрізнятися від української публіки?
– Оцю потенційну взаємодію з фанами я, якщо чесно, не рефлексував. Для мене це така повна невідомість. Мені хочеться якомога менше про це думати, а вже пізнати це в самому процесі і тоді для себе зробити якісь висновки. Тому що ця невідомість, вона теж як один з важливих аспектів, чому цей тур мене манить, чому мені цікаво пізнати цю сторону. Тому прибережу на десерт оці всі очікування і якісь відчуття стосовно цього.
– Чи будеш ти привозити в тур новий матеріал? Як ти оцінюєш реакцію публіки на нові пісні?
– Точно будуть. Це нові пісні як для нас, так і для аудиторії. Це такий трошки медитативний процес, коли слухачі пробують відчути, розсмакувати новий текст, звучання. І заради того процесу, коли всі стишуються і намагаються зрозуміти, що ж це ми граємо, заради цього магічного процесу єднання, мені здається, і варто це загалом робити.
От днями вийшов третій сингл з майбутнього альбому. Це душевна пісня про рідне місто в кращих традиціях шлягерів Віктора Морозова, найоптимістичніша пісня весни по-паліндромськи.
– Що надихає тебе зараз? Чи є різниця в натхненні під час написання музики вдома в Україні та в поїздках?
– Надихає, в принципі, те все, що є завжди. Куди не тикнеш пальцем по дискографії – всюди мене надихало моє життя і оточення, і те, що відбувається зі мною тут і зараз. Тому як такої різниці немає.
Звісно, є якась похмурість певна, тому що вона відзеркалює нашу теперішню реальність. Але є якісь речі, які говорять про оптимізм і надію чогось більше такого глибокого, людського.
В поїздках я дуже рідко пишу музику, насправді. Тобто, музику не пишу взагалі. А от тексти бувало кілька разів. Але це якісь такі винятки, тому що зазвичай мені потрібен мій стіл, мій ноут, в принципі, моя кімната. І всі речі мають бути на своїх місцях. Під рукою має бути чашка чаю. І тоді пишуться важливі речі.
У мене відбувається саморефлексія якась в поїздках. Дуже багато речей, які збивають ці частоти, якесь розфокусування. І здається, іноді те, що написано в поїздці – навіть якийсь шматок тексту – він не до кінця чесний. Є думка, що можна було зробити краще. А де би я міг зробити краще? Ну, звісно ж, вдома. Тому все це зводиться до того, що я повертаюсь додому і це там переписую, щось таке. Тому кімната, робочий кабінет – це, мабуть, єдине місце, де я творю.
– Твоя музика порушує складні теми, інколи дуже особисті. Як відреагують слухачі за кордоном, які можуть не мати схожого досвіду?
– Люди навіть і в Україні не все, скажімо, цитують повноцінно, як би я того хотів. Тому це нормально і я до цього спокійно ставлюся. Як показує статистика, якщо в пісні є хоча би один рядок, який людині відгукується і вона може приміряти його на власний досвід, щось своє згадати, то вона вже не пройде повз і так чи інакше намагатиметься зрозуміти.
– Твоя музика – це синтез різних жанрів і емоцій. Чи плануєш ти експериментувати з форматом живих виступів у цьому турі?
– Експерименти – це, звісно, добре, але є певна форма, яку ми відточили за ці два роки, поки ми граємо. І я думаю, що в нашому закордонному турі треба продемонструвати те, як ми навчилися грати те, що ми вчилися грати.
Не думаю, що будуть експерименти. Але бувають різні курйози і речі, які взагалі в сценарій попередній не вписувалися. І щось виникнути експромтом – теж може бути. Я від цього не зарікаюсь.
Паліндром у квітні вирушає у перший європейський тур (фото: пресслужба артиста)
– Як ти ставишся до тих артистів, які зараз, так би мовити, у "вічних турах". Це сарказм, звісно ж. Мова про Олега Винника, Потапа, Сергія Бабкіна тощо.
– Та я би про них не згадав, напевно, і через місяць, і через два, а може і більше. В моєму інформаційному просторі цих персонажів не існує вже досить давно. Я ними не цікавлюсь і, відповідно, мене зовсім не цікавить, що там у них відбувається, що вони роблять і так далі. Тобто моє ставлення, воно ніяке – його в принципі не існує.
Якщо ми лишній раз тягнемо ці прізвища в інформаційний простір, навіть в контексті негативному, то ми все одно про них нагадуємо. Найкращий варіант – це свідомий ігнор, органічний, який сам по собі працює на те, щоб якісь непотрібні люди, непотрібні явища залишалися в минулому, як пройдений етап.
– Минулого року ти назвав пісні Артема Пивоварова несмаком і знущанням над поезією Розстріляного Відродження. Твоя думка щодо нього змінилася за цей час?
– Моє ставлення до Пивоварова, в принципі, незмінне. Як і було рік тому, і два роки тому. Воно нейтральне: не позитивне, і не негативне. Тому що я, в принципі, не знайомий з цією людиною. І як такого ставлення сформованого в мене немає. В мене є якісь лише думки щодо творчості.
Так, я висловлювався і казав, що мені це абсолютно не подобається. Взагалі це такий цікавий феномен для дослідження: як використовують українську поезію, яка має на собі великий тягар, такий страждальний… Люди, які її писали, були закатовані, розстріляні й так далі. І зараз ця поезія кладеться на якусь супервеселу фонову музику, яка грає в торгових центрах, на весіллях… Мені оцей такий оксюморон трохи тисне голову. А так, в принципі, все добре.
– А що ти тоді думаєш про такі творчі проекти, музично-театралізовані, як МУР?
– Я не сильно занурювався в їх творчість. З того, що я чув, у мене якесь таке враження, що ці люди досить осмислено підходять до своєї роботи. І принаймні в цьому випадку поезію кладуть на музику більш відповідально – так, наче це якась сакральна річ. І, в принципі, це заслуговує поваги.
– Хто сьогодні на українській сцені – топ для тебе? Хто скоро "вистрілить", щоб звернути на нього (чи неї) увагу та додати в свій плейлист вже зараз?
– YUVÍ – продюсерка, артистка з Києва. Ця людина вже "стріляє", в принципі. І мені здається, багато хто не дуже викупає рівень, наскільки вона випереджає час сьогоднішній. Вона наче на кілька років в майбутньому. І я думаю, що ще прийде момент, коли всі зрозуміють, який скарб у вигляді цієї музики, яку дарує нам YUVÍ, має Україна.
– Як саме виступи артистів за кордоном допомагають розповідати світу про Україну та її сучасну культуру?
– Головні меседжі для фанів: збирайте гроші, аби мати чим донатити, викуповувати ексклюзивні лоти на аукціоні, які не повторюються, це важливо. Так само мати гроші, аби придбати ексклюзивний мерч, який ми теж більше не привеземо і змоги купити його деінде після туру не буде.
Ну і звісно – просто прийти на концерт, тому що це перший наш закордонний тур, він особливий тим, що він перший, але також особливий тим, що якщо навіть в потенційному майбутньому відбудеться ще якийсь другий тур, то він все одно буде іншим. І він буде з іншою програмою, з іншими емоціями, в інший час і так далі.
Тому рекомендую зафіксувати цю весну з нами, в тому стані, в якому ми перебуваємо зараз, з тими піснями, з якими ми їздимо зараз. І я підозрюю, що це всім нам запам'ятається.
Паліндром (фото: пресслужба артиста)
Вас може зацікавити
- Інтерв'ю Ольги Атанасової про війну, бронювання артистів, виховання доньки та життя після розлучення
- Що розповіла Анна Різатдінова про війну, нове покоління українців, спорт та особисте життя
- Інтерв'ю співачки Liya Li про виховання дитини, творчість та складні виклики.