Про возз'єднання гурту DZIDZIO, зрадників, справжні мотиви “хороших росіян” – в інтерв'ю РБК-Україна розповів співак Julik.
Назарій Гук розпочав свою музичну кар'єру як учасник популярного гурту DZIDZIO. Його яскравий образ та харизма швидко завоювали серця слухачів і глядачів. Після завершення співпраці з Михайлом Хомою, Julik продовжив сольну кар'єру, випустивши ряд хітів.
Зараз артист активно займається благодійною діяльністю. Зокрема часто проводить концерти за кордоном, де збирає кошти на потреби українських бійців та на підтримку родин, постраждалих від російської агресії.
РБК-Україна розпитало співака про справжню причину його виходу з гурту DZIDZIO, реакцію на хейт через виїзд чоловіків-зірок за кордон, чи є майбутнє у артистів-втікачів і не тільки.
Нижче представлена скорочена версія нашої розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна.
— У 2018-му році ти вийшов з гурту DZIDZIO і ходили чутки, що це пов'язано з фінансовими питаннями. Гроші дійсно зіграли якусь роль у твоєму рішенні піти чи все-таки тут інша причина?
— Ні. У моєму випадку це не були гроші. Історія про гроші була, напевно, більше у випадку Лесика, який пішов за рік до того, як це зробив я. Я ще залишився і рік пропрацював. Пішов з гурту вже для того, щоб розвиватися. Хотілося чогось нового.
Плюси з цього є. По-перше, я навчився говорити і це вже добре. Тому тут фінансова складова ні до чого. Дякувати Богу, ми гарно розійшлися, на дружніх таких стосунках. Досі спілкуємося з Дзідзьом, зідзвонюємося, бачимось, коли є можливість.
— Він дає тобі якісь поради?
— Як то кажуть, не замахую з порадами, бо надзвонювати і питати: “А що ти на то скажеш” – це не є правильно. Але іноді, коли щось треба дізнатися чи просто поспілкуватися, то телефоную.
— Якщо буде така нагода і знову колектив возз'єднається, можливо, на якомусь концерті, і тебе запросять взяти участь. Погодишся?
— Звісно, що так. По-перше, гурт DZIDZIO – це така родина, в якій я прожив п'ять років. І якщо запросять на хрестини хтось з далеких родичів, ти ж підеш? Тому так, звісно, що пішов би, взяв би участь і був би навіть дуже радий.
— Після початку повномасштабного вторгнення Дзідзьо відійшов від образу позитивного бородача і взагалі зник з медійного простору. Як ти вважаєш, чи варто йому повертатися до цього персонажу, чи він вже буде не такий цікавий і популярний?
— Я думаю, що буде цікавий і популярний. Але чи він цього хоче? Тут треба запитати у нього, чи відповідає це зараз його стану душі, планам і так далі… Бо все-таки такі проєкти залежать від самого артиста, від самої людини, яка є очільником цього. Якщо він має такі ідеї, настрій, має що розказати людям… На мою думку, кожен артист стає артистом повноцінним тоді, коли має що розказати людям.
— Ти часто їздиш з благодійними концертами за кордон. Тебе також запрошують проводити там весілля. Разом з тим тема виїзду чоловіків-зірок за кордон дуже тригерить українців і є багато засуджень. Як ти ставишся до критики таких вчинків?
— Я багатьох людей, які дійсно конструктивно пишуть, розумію. Один раз було таке на концерті. Підійшла жіночка після концерту і на емоціях почала до Лесика казати: “Як ви можете? Я тільки що побувала на дійстві, яке я не хотіла б у своєму житті бачити… Я не думала, що так буде. Я думала, що ми тут поспіваємо сумних пісень, згадаємо воїнів”. Хоча на кожному концерті я дякую воїнам, оголошую хвилину мовчання, згадую про них. Тим паче кожен концерт є благодійним і ми збираємо кошти якраз саме для військових.
Тому з однієї сторони вона права, бо у жіночки син воює на передовій. Я розумію її стан душі. Але з другої сторони я їй пояснив, що на такі концерти приходять люди, які вже по 20-25 років за кордоном. Вони перевезли всю свою родину, у них вже з Україною зв'язку немає ніякого, окрім того, що вони просто кажуть, що вони українці.
У той момент, коли ми організуємо такі концерти, я розумію, як і для чого ми це робимо. Для того, щоб допомогти нашим хлопцям. Ті люди, які вже по 20 років там живуть (за кордоном, – Ред.), не знаю, чи вони настільки переживають, як ті люди, які живуть в Україні, чи ті, в кого там діти на передовій.
Вони приходять просто відчути той український дух, гарно провести час. І ми, як артисти, своєю чергою, за це беремо, я не скажу платню, але якийсь плюс з того. Тобто збираємо кошти, донати, щоб допомогти тим військовим, які зараз є на передовій. І коли людина приходить, не будучи 20 років в Україні, на якийсь захід, вона точно не хоче слухати сумні пісні й прийти на просто якесь дійство, де всі плачуть, думають про погане і так далі… Вони хочуть гарно провести час, повеселитися. Я ж як артист зобов'язаний їм це дати. А вони за це донатять.
Я тій жіночці також пояснюю: “От уявіть собі, що я приїхав сьогодні, зробив концерт такий з плаксивими піснями на півтори години, ми слухаємо, просто співаємо про смерть, говоримо про смерть, про те, як важко. Чи прийдуть ще ті люди і чи задонать знову? Не задонатять, не прийдуть, бо вони скажуть: “Я не хочу слухати про погане, я прийшов, щоб розважитись”.
Тому так, може бути критика, хейт якийсь, але така моя ноша і моя доля, напевно. Треба це все сприймати. Ми артисти обрали такий шлях і мусимо його гідно проходити й робити щось хороше для країни. А тим людям, які хейтять, критикують, потрібно пояснювати іноді. Навіть іноді щось у коментах мені пишуть… Мене навіть військові захищають, з якими я особисто знайомий, з якими я спілкувався, які знають, що я їм передаю щось. Вони мене захищають і тоді відразу всі питання зникають.
Julik (фото: instagram.com/julikofficial)
— А такі артисти, як Потап, Олег Винник, Влад Яма… Вони часто говорять, що за кордоном збирають кошти для ЗСУ. Це виправдовує їх? На твою думку, у них є майбутнє в Україні?
— Я живу за принципом: “Не суди й не судимий будеш”. Це таке моє бачення. Я не можу когось за якісь вчинки судити, бо вони, напевно, для того, щоб зробити той вчинок, мали на це підстави. Але якщо ми будемо просто так дивитись на ситуацію і розмірковувати, чи є в них майбутнє, чи їх приймуть знову люди, я не впевнений. Все-таки вони, як і інші артисти, могли залишитись тут, їздити, знову ж таки, за кордон, давати ті ж самі благодійні концерти, допомагати, відчувати те, що зараз відчуває багато їхніх вже колишніх прихильників.
Хоча з другої сторони, якщо подивитися на того ж самого Потапа, так, є багато людей, які досі ходять на його концерти. Якщо вони ті концерти дають, значить хтось на них приходить. Якщо на них хтось приходить, значить вони далі є їхніми прихильниками. Але чи це вже ті прихильники і така кількість тих людей? Чи це вже ті люди, які тут пережили війну, прильоти, шахеди, смерті рідних і близьких? Не знаю.
Чи ті люди будуть їм довіряти? Бо, перш за все, артист є індивідуум. Це особа, якій довіряють прихильники. Довіряють тому артисту, через те і слухають пісні, слухають, що вони там розповідають про себе в соцмережах. Не знаю, чи вже буде та довіра, яка була колись, чи вже буде той статус, той рівень відповідальності. Бо це відповідальність перед людьми. Багато людей навіть думають, що ті артисти, які виїхали, вони їх зрадили, бо вони хочуть кращого простішого життя.
— Що думаєш про “хороших русіян”. Наприклад, Максим Галкін, Noize MC. Здавалося б, припинили діяльність у РФ, проводять якісь благодійні концерти, навіть виступають українською…
— Чесно, тут такий когнітивний дисонанс трошки виходить. Взяти того ж Галкіна. Він не дарма висловлює позицію. Так, йому щось там не подобається в політиці Росії, але все одно він потім корпоративи веде, які коштують не 1000 доларів і так далі… Бо він розуміє, що це, наприклад, клієнтська база, яка є платоспроможною.
У мене була ситуація на концерті в Барселоні. Я люблю з людьми поспілкуватися на концертах, поговорити між піснями. Якось підійшов до пари, які вигукували “Слава Україні”. Думаю, та підійду, спитаю, звідки вони. Вони відповіли: “Ми росіяни”.
А я розумію, що там повний зал українців. Думаю: “Боженько, нащо ви тут сказали? Скажіть, що ви якісь там словаки чи звідки… Навіщо вам зараз ті проблеми, ви ж можете не вийти звідси". Але вони потім купили лоти якісь, задонатили, розказали, що їм соромно за те, що їхня держава робить.
Є такі люди, але наскільки їм довіряти? Ну, чесно, я трішки побоююсь, бо я людина не дуже довірлива. Але все ж вони мають право на існування, їх треба розуміти. Потрібно також їм віддавати належне. Вони своє життя кинули там. Хороше воно було чи погане – не знаю. Але вони відмовились від нього і втекли. Але чи довіряти на 100%? Я б не довіряв.
— Часто у соцмережах підіймається тема розваг під час війни. Бо у багатьох містах виходить так, що вдень одні люди прощаються з полеглим Героєм, а інші влаштовують "двіж-паріж" та вечірки…
— Це негарно, як мінімум, коли хлопці воюють, не досипають, не доїдають, знаходяться в окопах за наш спокій, а тут роблять гучні вечірки, слухають російську музику. До речі, це дуже поширений факт. Але з іншого боку, я розумію, що майже 1000 днів війни, повномасштабне вторгнення, і кожна людина хоче відпочити, хоч трохи забути про проблеми й прильоти, переключитись. Тому потрібно підходити до цього питання з двох сторін.
Так, це негарно по відношенню до хлопців на передовій, до дівчат і всіх, хто нас захищає. Але навіть самі хлопці, коли ти до них їдеш і питаєш, що їм заспівати – щось веселе чи сумне, кажуть: "Веселе. Ми хочемо переключитись, хоч тих пів години, хоч потанцювати, поспівати, а не слухати постійно про негатив".
Я завжди кажу на кожному концерті, що перемогу потрібно закликати позитивом, але це треба робити обережно і з повагою до тих, хто нас захищає. Тому гучні вечірки – це не є добре, але іноді час проводити з позитивом потрібно. Просто все має бути в міру.
— Зараз активно ведуться дискусії з приводу мобілізації жінок. Як ти вважаєш, чи потрібно до цього вдаватися?
— Я, звісно, як кожен чоловік, хотів би, щоб моя дружина займалась моїм сином. Звісно ж не воювала і так далі. Але якщо взяти приклад Ізраїлю, у них всі воюють. Мені здається, що не потрібно цього робити, бо у нас жінки привчені до того, що вони мають бути вдома, створювати комфорт, мають робити все для того, щоб розвивалась українська нація, росла і збільшувалась.
Якщо ще жінок позабирати, то знищиться Україна. Так не буде просто кому ту націю збільшувати й розширювати. Тому тут таке питання… Так, чим більше людей, тим краще, але не можна всіх повинищувати, не можна всіх пустити на м'ясо.
— А тепер до більш лайтового… Яке кіно дивишся?
— Я люблю американські комедії. Іноді залипаю на якісь серйозніші фільми, але більше люблю, коли дивлюсь щось таке, де я не задумуюсь, не переживаю за когось. Просто подивився, посміявся з якихось тупеньких жартів – і все.
Звісно, я люблю перед Різдвом чи на Різдво подивитись "Сам удома". Люблю якісь фільми DZIDZIO. Цікаво подивитися, яким я був кілька років тому. Особливо "Контрабас". Отакі легкі фільми мені подобаються.
— Хто з молодих українських артистів тобі сьогодні подобається найбільше?
—З молодих артистів мені дуже подобається Парфенюк. Монатіка я вже не можу назвати молодим артистом, але він мені дуже заходить за якістю. От усе, що він робить, – це круто.
Шумей – класні пісні, гарний голос, хороші треки. KOLA – теж чудові пісні. Насправді в Україні дуже багато талановитих виконавців!
Читайте також нове інтерв'ю зі співаком KHAYAT про Нацвідбір на "Євробачення", про те, як реагує на критику, та чи підтримує бронювання артистів-чоловіків.
Крім того, пропонуємо велике інтерв'ю з зіркою FIЇNKA про Тіну Кароль, виховання сина, культуру, "Євробачення" та відношення до російської мови.