Із перших днів повномасштабного вторгнення вокаліст гурту "Танок на майдані Конго" Олег "Фагот" Михайлюта встав на захист України. Спершу долучився до військового формування, а згодом почав активно волонтерити. Завдяки концертній діяльності разом із командою зібрав 1,8 млн гривень для воїнів спецрозділу ГУР.
Учасники гурту влаштовують благодійні аукціони на концертах для збору коштів на потреби підрозділів, де служать музиканти ТМНК, купують автівки для ЗСУ, продають мерчі і виручені кошти направляють на потреби армії.
Про те, чи готовий сам артист повернутись у військо, про своє ставлення до російськомовних бійців ЗСУ, спекуляцій на темі війни у суспільстві та російськомовних артистів, а також за яких умов готовий виступити в Москві Олег "Фагот" Михайлюта розповів в ексклюзивному інтерв'ю РБК-Україна.
– На початку повномасштабного вторгнення ви записались в ТрО, звільняли Київщину. Як би ви описали свій досвід, що отримали на війні?
– Це не зовсім було ТрО, це батальйон "Реванш". В ТрО було неможливо попасти і я знайшов через друзів, де можна знайти зброю. Але на "нуль" мене не відправляли, я був очільником батальйону по інших справах. Тому досвід був такий – тренування, шикування, стрільби, стрес-тести, медичка – загалом все те, у чому раніше не було жодного досвіду.
– Чи не виникає зараз думок повернутися в армію, адже на фронті досі перебувають декілька учасників вашого гурту?
– Я знаю, що це стосуватиметься кожного, тому, коли воно торкнеться саме тебе, треба бути готовим. Я готуюсь.
– Помічаєте певну спекуляцію на темі війни? Є якісь аспекти, які зараз не варто висвітлювати у творчості? От нещодавно співак і військовий Женя Галич розкритикував пісню гурту "Антитіла" "Фортеця Бахмут".
– Може він сам хотів написати таку пісню. Якщо музиканту війна болить, то вона болить, те що пісня комусь подобається, а комусь – ні, то вже діло смаку.
Якщо воно болить, то чому ти не маєш права через себе це пропускати? Війна зараз живе у кожному, а як хтось зараз рефлексує чи переводить це на нотки чи слова – це вже справа кожного. Це може комусь подобатись, комусь – ні. А по суті, що тут неправильного?
Олег "Фагот" Михайлюта з початком повномасштабного вторгення вступив у батальйон "Реванш" (фото: instagram.com/fahot)
– Торік ви випустили пісню про Енергодар, який досі перебуває під окупацією росіян, вас не хейтили за цей трек?
– У нас люди люблять хейтити за все, що завгодно. Я на це взагалі не звертаю увагу. Тебе можуть хейтити за те, що ти є. І шо? Том Вейтс говорив "Ніколи не зупиняйся, бо навіть скажена собака не зможе обісцяти потяг, що рухається".
– Кілька років тому ви таки нарвалися на хейт через свою заяву щодо того, що ви не погоджуєтеся із тезою "лише українською мовою ми зможемо побудувати Україну". За вашими підрахунками тоді приблизно половина українських військових в АТО – були російськомовні. Зараз ви змінили свою думку?
– Я вважаю, що жертвувати своїм життям заради української ідеї можна і французькою, і німецькою, і будь-якою мовою. Якщо ти готовий віддати своє життя за Україну, то якою мовою ти це зробиш – до цього можуть доколупатись тільки покидьки.
– Нещодавно усі обговорювали гучний мовний скандал із Іриною Фаріон…
– Як можна від людей, які готові за тебе померти, вимагати якою мовою ти маєш за них померти. Це мені здається якесь хамство і невігластво, що навіть якщо до того, були якісь плюси, то, воно все перекреслюється.
– Ви родом із Харкова. В Україні тривалий час побутував міф про те, що це абсолютно російськомовне місто і населення там чекає "руского міра". Чи доводиться вам зараз перетинатися із людьми, що мають проросійські погляди, можливо, навіть не тільки у Харкові?
– Звісно, вони завжди будуть ці наративи. У нас ворог підступний, він сидить не тільки на нулі. Він сидить в головах людей, він сидить в телику, в пропаганді. Він всюди. Тому наративи будуть з'являтись будь-де, але треба відокремлювати, робити контрпропаганду. І це важко, бо у правди тільки один пункт, а у брехні – пунктів може бути мільйон. А в підлості, лицемірстві, ненависті – наш ворог топчик. Тут вони найкращі. І це єдине, в чому вони найкращі.
– Хто має боротись із цією пропагандою?
– Це всі мають робити. Це народна війна, і якщо ми хочемо лишитися жити, хочемо бути Україною, а не якоюсь там "окраїною" великої типу імперії, то можемо це усвідомлювати і з цим працювати.
А про Харків я люблю наводити приклад – подивіться фотки на початку ХХ століття. Усі вивіски у місті – все українською. Чому Харків зараз став російськомовним? У 1917-19 роках прийшли ті, з ким ми зараз воюємо, і вбили усіх, кого тільки можна було вбити. Особливо творчу інтелігенцію, драматургів, письменників, поетів, артистів. Тому зрозуміло, що саме ці люди, які говорять українською і прагнуть світлого завтра для України, саме ці люди для них дуже небезпечні.
– Ви якось розповідали про брата з Харкова, який підтримував кремлівську пропаганду на початку війни. Він змінив свою думку, підтримуєте контакти?
– Не знаю, ми півтора року не спілкуємось. Може він і помінявся. Хоча, якби помінявся б, то ми б почали спілкуватись. Думаю, що він не підтримує Рашку, він жалкує, що молодість пішла. А молодість у нього була у радянські часи.
.jpg)
Фагот із гуртом ТНМК проводять благодійні аукціони на своїх концертах на підтримку ЗСУ (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
– Ви багато волонтерите, проводите збори на допомогу військовим, благодійні аукціони під час концертів, купуєте авто для бійців. Чи вам не здається, що порівняно із минулим роком, рівень підтримки армії серед українців знизився? За вашими спостереженнями, населення розслабилося, втомилося чи розорилося? Зараз стало важче збирати гроші на допомогу?
– Та звісно, всього потрошку – і емоційна втома накопичується, і гроші треба десь брати, а економіка під час війни не зростає. І робочих місць не додається. Але я думаю, що люди усвідомлюють, що якщо зараз не піднапружитись, то завтра вже нічого не буде. Люди втомлюються, зникають у них гроші, важко, але працюємо.
– Після початку повномасштабного вторгнення ваш син повернувся в Україну. У соцмережах ви показували, що уже знайомите його із військовою справою. Чи не зарано ще 13-річній дитині давати зброю?
– З 12-ти кожен хлопчик вже перетворюється на чоловіка і у будь-якій ситуації треба вчитися обороняти свою родину. Тому – саме час.
– А у нього є зацікавленість?
– Я його ні до чого не змушую. Я йому пропоную і він погоджується, або відмовляється, якщо йому це не цікаво. Я запропонував йому, він погодився. Спочатку був маленький стрес, але потім він заспокоївся, і все у нього прекрасно вийшло.
– Чи не хотіли його залишити за кордоном, бо там фізично безпечніше?
– Це його вибір. Він там просидів рік і йому стало некомфортно, все ж таки не своя земля. І тут у нього прекрасна школа.
– Якщо говорити про виховання, ви робите якийсь акцент на патріотичність?
– Я думаю, зараз не треба робити на цьому акцент. Все, що навколо відбувається – це найголовніший акцент на патріотичність. І з ним та сама тема.
– Чи спостерігаєте за молодим поколінням? На жаль, навіть попри війну багато українських підлітків досі захоплюються російською музикою та фільмами. Наприклад, діти масово дивляться "Слово пацана", де романтизують кримінальні 90-ті. Ви відстежуєте контент сина?
– Контент не відстежую, але я знаю, що йому це не цікаво. Дивно, що ми взагалі тут з вами говоримо про російський контент. Це мені здається якраз кацапські наративи так прориваються в українське середовище. Я не бачив, а тільки чую, всі про нього говорять, а от нащо? Якщо ми не можемо на нулі залізний занавіс зробити, то треба хоча б інформаційний. Знаю, це важко, але давайте хоча б спробуємо.
– Тобто ви за повний вакуум, навіть критики російського контенту?
– Російську мову треба знати, але для того, щоб знати мову ворога. Але серіал про 90-ті, от що нового вони можуть показати?
– От ви нагадали фразу Ігоря Кондратюка, який нам в інтерв'ю заявив, що після нашої перемоги українці знову будуть їздити в Москву виступати, і це буде нормально. За яких умов ви собі уявляєте, що "Танок на майдані Конго" може виступати на Красній площі?
– ТНМК може виступити на Червоній площі, якщо на спаленій Спаській башні буде стояти український прапор. І заїхати туди на танку. Французи з німцями дуже багато воювали, і ненавиділи одне одного дуже сильно і зараз вони бізнес ведуть, скільки років пройшло – років 100, 200, 300? Так само буде і в нас, але перед тим їх треба знищити.
.jpg)
Фагот вважає, що в Україні має бути повне ігнорування російського контенту (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
– Мова зайшла про концерти… У вас зараз проходить різдвяний тур "Новий Вертеп". Як люди реагують на цю програму? Чи є святковий настрій в українців?
– Людям хочеться мати святковий настрій, вони будуть його прагнути. Навіть якщо ялиночка буде просто стояти і сумно нагадувати про безтурботні часи – то все одно. Мені здається, що треба відволікатися, щоб не варитися в одних і тих же емоціях, навіть якщо вони найважливіші.
– У вас нещодавно вийшов новий кліп "Знайди мене". Буквально за перші 10 днів він зібрав майже пів мільйона переглядів, що свідчить, що трек зайшов українцям. Як народився цей хіт?
– Пісня створювалась вже давно. Це була просто лірична композиція про любовну історію. Ми мали її видати в травні 2022. Але все помінялося. Ми зрозуміли, що приспів ми лишаємо таким, яким є, а куплети адаптуємо до того, що більше резонує із сьогоднішньою ситуацією.
Зі зйомками кліпа дуже допомогла залізниця. Укрзалізниця – це як артерії, які поєднують людей, яких війна розкидала по світу. Тому так, як авіасполучення немає, то це головна схема, через яку ми можемо тримати зв'язок один із одним. І герої кліпу підтягнулися – і син Ігоря Пелеха – Іван, і головна героїня, і хлопець-азовець. Воно все склеїлося і може саме тому "Знайди мене" залітає.
Я ставив цей запис чотирьом дівчатам і вони плакали. І я от я подумав, що ми таки правильно щось зробили.
– Чи важко вам дається творчість під час війни? Де берете натхнення? Чи бувають творчі кризи і як із них виходите?
– Звісно, це все хвилями. На початку навіть нічого слухати не міг, не те, що писати. Думки були в іншому. Потім само собою ти починаєш рефлексувати, перетворюєш на якісь нотки та літери. А натхнення воно ж всюди, головне придивитись.
– Вашому гурту уже 27 років. За стільки часу чи бували у вас якісь казусні ситуації. Наприклад, бійки з Фоззі чи іншими учасниками?
– Звісно. До кулаків доходило, але то було зовсім давно. Але зараз бувають ситуації, коли думка на думку находить. Сваримося, але розуміємо, що ми не чужі люди одне одному. Це вже братерство, не дружба. Все нормалізується, було би бажання.
– Є таке уявлення, що всі артисти дуже претензійні і можуть відмовитись від концерту, якщо їм чимось не догодити. Що обов'язково має бути у вашому райдері?
– У нас плаваючий райдер. У нас нема якихось таких речей. Раніше за мирних часів музиканти любили, не тільки ми, вставляти якийсь чудернацький пункт у райдер, але то більше, щоб перевірити, чи уважно промоутери читають твій райдер – чи вони доходять до тих пунктів, які ти прописував. Це музиканти влаштовують собі райдерні жарти періодично.
– Ви є музичним директором проєкту "Молоді Українські Виконавці" від Радіо Сільпо. Які нові перспективні артисти зараз з'явились в українському шоу-бізі? Кого можете виділити?
– Дуже багато талановитих музикантів. Це приємно. От з останнього мені дуже зайшов ОТOY. Це дуже крутий рівень нового хіп-хопу. Тут можу 100% порекомендувати.
– А чи не дратує вас те, що частина артистів продовжує співати російською?
– Я завжди наголошував і продовжуватиму – якщо ти співаєш російською, то ти робиш свій внесок у російську культуру. А ми бачимо, що все російське хоче знищити українське повністю і культуру також. Якщо ти, будучи українцем, хочеш долучитися до ворога і допомогти йому знищити українську культуру – значить ти теж ворог і теж маєш бути знищений.
Фагот наголошує, що навіть під час війни людям потрібне свято (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
– Як ви ставитесь до артистів, які під час війни виїхали з України…
– Мені тут важко сказати, треба розбиратися в кожному випадку окремо… Важко звинувачувати людей, всі ж різні. Якщо людина катастрофічно боїться і її паралізує страх від думки, що кожної секунди вона може померти і може прилетіти туди, де вони знаходяться на території України… Ну, хто я такий, щоб їх засуджувати?
Це їхній вибір. Такі вони люди. Я ж не можу перепрограмувати людину і сказати – ти тепер не боїшся. "Страх покидає твою голову" – я ж не Мунтян (це відсилка до відомої фрази Володимира Мунтяна – засновника однієї з найбільших релігійних сектантських організацій України Духовного центру "Відродження" – Ред.).
Це важко, але в кожному конкретному випадку треба дивитись окремо – чому, що рухало людиною, чому, для чого…
– Під час закордонних турів спілкуєтесь із українцями?
– Звісно. Ми граємо по більшості для українців. Саме їм несемо благу вість з України. Всі різні. Єдність нас усіх поєднала, і ми яскраві, але ми ж розуміємо, що не буває 100% ідеальної нації. Я там теж надивився на чортів, які псують схему позитивного ставлення до України.
– Концерти вам зривали?
– Ні, просто люди себе по-різному поводять. Але й місцеві там не ідеальні. Бо нам намагались в Австрії зірвати концерт. Тому всі різні.
– За кордоном ви не перетиналися із росіянами?
– Перетиналися, але їм то не подобалося. Просто іноді за кордоном є витримка, самоконтроль домінує над тобою, а іноді він перестає домінувати – і тоді відбуваються казусні ситуації.
– Спостерігаєте за українським суспільством, як люди змінилися під час війни? Можливо бачите тривожні моменти, які вас насторожують?
– Тривожні моменти я бачу серед можновладців. Дуже шкода, що державники проявляються як слабка ланка ланцюга, а звичайні українці, волонтери, добровольці – потужна сила. Хоча представники держави саме чиновники. Те, що виходить якийсь фак-ап і прилітає черговий крінж від чиновника, або якогось прокурора – то це мене бентежить більш за все. Тому це перший пункт, з яким треба розбиратись.
– У нас зараз тренд, коли представники шоу-бізу йдуть в політику. Ви бачите себе у цій ролі? Чи погодилися б на якусь високу посаду, наприклад у Мінкульті?
– Проблеми будемо вирішувати по ходу їх появи.
– Тобто, така ймовірність є?
– Ну, що зарікатись. Я цього не бачу зараз. Що я буду бачити завтра – я не знаю. І що зі мною станеться і чи я поміняюсь, і як я поміняюсь – не знаю.
– Поділитесь планами на майбутнє, зокрема творчими?
– У нас була готова вже друга частина альбому перед повномасштабкою, ми збирались її видавати вже за місяць-два, але коли все почалося – воно стало недоречно. Зараз ми розуміємо, що часу вже пройшло більше, і з'явилось більше рефлексивних пісень. І з'явилась нова збірка – її робоча назва "Пісні комендантських годин". Але альбом вже лежить більше двох років, тому думаю, що наступного року ми його видамо. Тому планів – повно.
– Як особисто вас змінила війна?
– Я жорсткішим став. Я раніше вірив, що любов врятує світ. А зараз я розумію – що любов за допомогою прицільних пострілів.
– Чи думали уже про пісню до Дня перемоги, які слова там би були?
– Я не хочу зараз так зазирати, але думаю, коли ми відчуємо той переможний вайб, саме в той момент з'являться ті слова. Заздалегідь я не хочу навіть приблизно робити якісь приклади. Це зараз не на часі.
– А що на часі?
– Працювати, виготовляти дрони – оце на часі.
Фагот каже, що коли відчує вайб перемоги, то знайдуться відповідні слова для пісні (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
– Ви людина, яка була у війську, як ви бачите продовження цієї ситуації, скільки це може все затягнутися ще?
– Я не знаю, мені важко сказати, бо розумію, що ресурс ворога ще великий. І розумію, що це може бути довго. Є зараз таке відчуття, що міста забули, що у нас йде дуже жорстока війна, і цивільні трохи підзабули ті жортоскості, з якими це все почалося. Іноді таке враження складається. Але все воно на місці і кожен має усвідомити, що його теж це стосуватиметься.
– А в чому воно проявляється, що великі міста забувають про війну?
– Хочеться жити, а коли ти кожного дня думаєш про війну, ти розумієш, що кожного дня думаєш про смерть. Не кожен це витримує, але має навчитися це витримувати і жити з цим до перемоги.
– Зараз часто у суспільстві обурюються встановленням новорічних ялинок. Що думаєте про це?
– Свято має бути, не можна бути постійно в стресі. Треба придумати, як себе розважити – і свята для того потрібні навіть під час війни, навіть під час дуже жорстоких часів. Інші справа – скільки на то витрачається і як. Коли я розумію, що вулиці перекладають бруківочкою за мільйони гривень, а люди скидають на дрони по 10, 20 гривень, чи на БМПешки – то ти "канешна" в шоці. Ти не розумієш, що в чиновників у головах – у вас, що ніхто з рідних не воює, ніхто з рідних не загинув, вам срати, що сталось у Бучі, Маріуполі?!
Я розумію, що вони на цьому навчились заробляти, а на військовій справі – ще не настільки якісно навчились заробляти. І це дратує більш за все – бо виходить, що державники у нас слабкі, а люди у нас сильні. Інша справа – як це перетворити навпаки, щоб воно працювало.
– Ви зараз спілкуєтесь із військовими?
– Та постійно. Вчора заходять хлопці, кажуть ми там придумали ідею по дронах. Питають, у тебе є хтось? А якраз до мене приходить мій чувак, з яким ми в перші тижні їздили у свої розклади, за 5 хвилин я зводжу їх і вони вже конектяться з генштабом і понеслась. Такі імпровізаційні речі. Треба постійно спілкуватись із військовими, бо ти не знаєш, що раптом може стати у нагоді.
– Які настрої серед них панують?
– Різні. Хтось зневірюється і починається апатія якась. Хтось навпаки – каже "ми їх дотиснемо". Вчора спілкувався з товаришем, який нам кліпи монтував впродовж років 20, а зараз працює в аеророзвідці, і теж розказує і позитивні, і негативні моменти.
– Ви маєте зараз можливість звернутись до українців, що б ви їм сказали?
– Страх – це природно, але не дозвольте страху керувати вами. І тоді перемога буде швидшою.
Раніше ми ділились нашим ексклюзивним інтерв'ю із Тарасом Тополею про службу в армії, творчість під час війни, пісню "Фортеця Бахмут" та про родину.