Цими днями у провідних американських виданнях вийшли статті російських журналістів. Голос Америки дізнавався, які головні тези намагаються донести до читачів у США росіяни, які називають себе опозиційними до Кремля.
Письменниця і журналістка Юлія Латиніна, яка працювала у редакціях “Ехо Москви” і “Новая газета” та є лауреаткою нагороди Держдепу США “Захисник свободи”, опублікувала статтю у газеті The Hill.
Росіяни стали “жити краще”, а ентузіазм українців згасає – Латиніна
У статті, опублікованій в неділю, 12 листопада, авторка стверджує, що “Україна виграла війну 2022 року”, а от 2023 рік, з її слів, “був не таким вдалим”.
За підрахунками Латиніної, у 2024 році Путін планує витратити на війну близько 110 мільярдів доларів (і це лише відкрита частина бюджету). Голос Америки повідомляв раніше про так званий “таємний бюджет” Москви на війну.
Україні ж “пощастить”, пише авторка, “якщо вона отримає 60 мільярдів доларів від усіх своїх союзників разом узятих”.
Далі Латиніна розповідає, що “російська економіка відновлюється”.
А в Україні, вважає вона, “все не так райдужно”: “початковий неймовірний ентузіазм згас, його замінили звичайні траншейні жахи. Люди ховаються від призову”.
Щодо призову, то саме внаслідок служби в армії, пише Латиніна, “майже всі верстви російського суспільства” стали жити краще (окрім, як сказано у статті, західноорієнтованого креативного класу у великих містах).
“Бідняки з бідних регіонів Росії вперше заробляють хороші гроші, записуючись на службу. Якщо їх вбивають, їхні родини отримують гроші, про які вони й не мріяли. Зарплати на військових заводах підвищуються”, – свідчить авторка.
Крім того, вона також запевняє, що “США наполягають на збільшенні чисельності української армії, а Київ відповідає вимогам сучасного озброєння, яке дозволяє зменшити чисельність армії”.
Латиніна: Зеленський чинить “немудро”, а Арестович – “блискучий і ексцентричний”
Зі статті Латиніної, американці почують про чотирьох українців.
Одного з них – президента України Володимира Зеленського – вона називає “все більш месіанським”, а також називає “нерозумними” його вчинки, зокрема, критику Польщі.
Крім того, пише Латиніна, що війна “може тривати вічно” саме через те, що, “Зеленський непохитний на кордонах 1991 року”.
Авторка також вважає, що “з України лунає все більше націоналістичної риторики” та цитує слова секретаря РНБО України Олексія Данілова, що “росіяни — азійці”.
Крім Зеленського та Данілова, у статті згадані ще дві особи з України – очільник ЗСУ Валерій Залужний (у контексті статті про “глухий кут” війни) і колишній радник президента Олексій Арестович.
Останнього названо “блискучим і ексцентричним”, наголошено, що він “майже чарівним впливом володів натовпами в перші місяці війни” і згадано, що Арестович розпочав свою президентську кампанію “з досі табуйованим припущенням, що Україна може відмовитися від окупованих територій в обмін на вступ до НАТО”.
Російська журналістка Латиніна запевняє американську аудиторію, що “юридично Крим є частиною України, але переважно населений етнічними росіянами”, а “в Україні наближається політична розплата за невдалий літній наступ”.
На думку авторки, українська демократія "поранена і травмована" та "повільно прокидається до неприємної правди".
Завершується стаття словами про те, що російський диктатор “живе в альтернативній реальності, в якій він веде світову війну проти Америки” і… “перемагає”.
“В усьому винні американці” – наратив Путіна для міжнародної пропаганди проти США
Своєю чергою, колишній головний редактор телеканалу “Дождь” Михайло Зиґар у виданні Foreign Affairs пише, як президент Росії Володимир Путін змінив риторику упродовж війни та як кремлівська пропаганда видозмінила саме пояснення нападу на Україну.
З'ясувавши, що поняття “денацифікації” незрозуміле росіянам і не прижилося в Росії для достатньої аргументації звірств російської армії проти українців, Путін та його пропагандисти почали поширення іншого міфу, пише Зиґар.
Так, у Росії стало зрозуміло, що для виправдання втрат на полі бою потрібен “більший, надійніший ворог”, аніж вигадане “викриття українських “нацистів”.
"Зазнати поразки від українців було надто принизливо для путінських пропагандистів, – пише автор. – Тому Росія змінила ворога, з яким воює: Кремль почав говорити, що Росія воює з НАТО і навіть зі Сполученими Штатами".
Так з'явився новий міф, що війна в Україні є проксі-війною, а "українці – в руках заокеанських ляльководів". Для росіян це знайома історія, каже автор, яка "знову пробудила мислення часів Холодної війни "ми проти них".
Тон пропаганди, свідчить Зиґар, став жорсткішим: “українці тепер зрадники, тому заслуговують на покарання, а не на співчуття”.
Це повідомлення, йдеться у статті, побудоване на традиційному міфі російської імперської історії, за яким “українці неодноразово зраджували Росію, вступаючи у змову з ворогами Росії та борючись за незалежність”.
“Сьогодні вперше після розпаду Радянського Союзу російська влада відкрито заявляє, що воює зі Сполученими Штатами”, – йдеться у статті, але, на відміну від Холодної війни, пише Зиґар, Росія більше “не робить вигляду”, що вона буцім-то краща за “агресивні” США і від чогось рятує світ. Навпаки, “сьогодні російські пропагандисти поширюють наратив, що будь-яка супердержава має право на насильство”.
“Якщо американці змогли вторгнутися в Ірак у 2003 році, чому Росія не може вторгнутися в Україну? Це, як вони стверджують, привілей бути супердержавою”, – пише Зиґар.
Унаслідок пропаганди, пояснює він американській аудиторії, багато росіян вважають за краще думати, ніби не Росія напала на Україну, а США “спровокували конфлікт і втягнули в нього обидві сторони”.
З огляду на це, криза на Близькому Сході стала “у всіх сенсах, подарунком” для Путіна до його 71 дня народження, каже Зиґар: “По-перше, війна в Україні, швидше за все, зникне з перших сторінок міжнародних ЗМІ… Йому [Путіну] навіть не потрібно відкрито підтримувати ХАМАС, йому просто потрібно при кожній нагоді повторювати, що в усьому винні американці”.
Як раніше повідомляв Голос Америки, у столиці США з часу повномасштабного вторгнення Росії в Україну намагалися провести кілька "антивоєнних" подій. Так, наприклад, весною цього року біля Білого дому збиралися мітингувальники проти “нескінченних воєн”, які закликали, серед іншого, скоротити американську підтримку країн, постраждалих від війни, та загалом зменшити бюджет Міноборони США.
Російський прапор на мітинг принесли російськомовні активісти, але під час заходу передали його англомовним американцям, що зафільмував Голос Америки.
Учасники мітингу виголошували тези російської пропаганди про те, що “ворогом є НАТО, а не Росія”.