Близько $ 300 млрд конфіскованих російських активів – саме на таку суму, за оцінками Ірини Мудрої, заступниці міністра юстиції України, може розраховувати Україна для наповнення компенсаційного фонду для відбудови України.
Про це вона повідомила в інтерв’ю Голосу Америки. Компенсаційний фонд буде створений у рамках міжнародного компенсаційного механізму, над реалізацією якого наразі працюють українські можновладці у Києві та світових столицях.
Робота над проєктом розпочалася після того, як у листопаді минулого року Генеральна Асамблея ООН проголосувала за резолюцію щодо сприяння відшкодуванням та репараціям за агресію проти України.
Про те, коли нарешті запрацює реєстр збитків, що потрібно, аби була створена так звана компенсаційна комісія, та коли можна очікувати перші виплати Ірина Мудра у Нью-Йорку розповіла кроеспондентці Голосу Америки Ірині Соломко.
Ірина Соломко, кореспондентка Голосу Америки: Майже рік пройшов з прийняття Генеральною Асамблеєю ООН резолюцію щодо сприяння відшкодуванням та репараціям за агресію проти України. Наскільки за цей рік вдалося змінити ситуацію?
Ірина Мудра: Резолюція Генеральної Асамблеї ООН про репарації є знаковою і важливою з точки зору легітимності подальших кроків. Україна розробила концепт компенсаційного механізму, розуміючи, що на сьогодні жодна судова арбітражна інституція не забезпечує повноцінного розгляду питань щодо компенсації за збитків, отриманих від цієї війни на території України.
Тобто жоден суд, жоден арбітражний трибунал не може ухвалити рішення щодо компенсації збитків. Тому Україна, вивчивши прецеденти в минулому, прийшла до того, що потрібно розробити свій унікальний всеосяжний механізм.
В чому його суть? Концепція складається з трьох основних компонентів, які і лягли в основу резолюції.
Перший – це фіксація всієї інформації разом з доказовою базою щодо збитків, втрат, пошкоджень, шкоди, завданої як приватним і фізичним особам, так і самій державі. Адже те, що відбувається зараз на території України: пошкодження інфраструктури, екологічна шкода, шкода земельним ресурсам, – це все є шкода, завдана державі.
Другий компонент – це адміністративний орган, який на підставі інформації, внесеної до реєстру, зможе виносити рішення щодо присудження суми компенсації, базуючись на тій інформації та доказах, які будуть внесені. Але, звісно, поріг доказування буде набагато простішим, ніж це відбувається в судових процедурах.
Третя компонента – це, власне, звідки брати кошти, щоби виконати ці рішення, адже комісія – це не судовий орган, а адміністративний.
Ми почали зі створення реєстру. Ми маємо на сьогодні міжнародний реєстр збитків, який розташований в Нідерландах. Він має органи управління, якісь вже сформовані повністю, десь триває процес. Ми очікуємо, що реєстр зможе почати приймати заявки в кінці першого кварталу 2024-го року.
І.С.: Спочатку ви анонсували, що він розпочне роботу влітку, потім – в серпні, тепер вже навесні 2024-го.
І.М.: У нас було бачення і бажання запустити його якомога швидше. Але ми зрозуміли, що реєстр не повинен працювати з паперовими документами, бо він потоне в них. І нам потрібно зробити цифрову платформу цього реєстру. А це вимагає більше часу.
І.С.: Чи вже є підрахунки, скільки в цілому цих злочинів було скоєно, і скільки часу займе перенести їх у реєстр?
І.М.: Категорії збитків, які будуть фіксуватися в міжнародному реєстрі, набагато ширші, аніж у реєстру пошкодженого майна, який наразі ведеться в "Дії". Ми не говоримо тут про дублювання, ми говоримо про комплементарність.
Ми намагаємося зробити лінк між міжнародним реєстром і українською "Дією", щоб постраждалій особі не потрібно було двічі подавати одну і ту саму інформацію. Але особа повинна звернутися самостійно з заявою в міжнародний реєстр, і вся інформація, яку вона уже надала українському реєстру, буде перенесена.
І особа на підставі заявки буде претендувати на відшкодування. Якщо ж таке відшкодування вже відбулося державою Україна, право вимоги від такої особи повинно перейти державі.
Наразі у нас єдиний в Україні реєстр електронний, в якому держава фіксує збитки за пошкодження майно, але коли ми говоримо про воєнні злочини – це не тільки матеріальні збитки. Наш міжнародний реєстр включатиме і моральні збитки, і шкоду, завдану здоров'ю від тортур, насилля. Це і втрата близької людини, це і переміщення, у тому числі примусове.
Тобто перелік категорій збитків буде дуже широким.
І.С.: Але є хоча би приблизне розуміння кількості цих заявок? І скільки часу займе перенести та обороти цю інформацію?
І.М.: Реєстр створюється під час війни. Війна триває. Збитки тривають. Статутом реєстру передбачено, що він створений на три роки з можливим подовженням на такій же термін за рішенням конференції сторін. Стосовно кількості заяв, ми очікуємо, що це будуть мільйони. Бо якщо взяти навіть реєстр пошкодженого майна, на сьогодні ми маємо біля 500 тис. заявок. Тому ми можемо спокійно збільшувати це число. Тому важливо, щоб реєстр не потонув у паперовій роботі, і максимально його діджиталізувати.
Слід зазначити, що реєстр не буде визначати суми компенсації. Ця функція буде за компенсаційною комісією. Комісія буде працювати з заявками які будуть уже зареєстровані в реєстрі на підставі тієї тих документів та доказової бази, яка буде внесена в реєстр.
І.С.: Якщо говорити про роботу комісії, на якому етапі процес її створення, та скільки країн підтримують це?
І.М.: На сьогодні це 43 країни і Європейський союз. Нагадаю, за резолюцію Генасамблеї проголосувало 94 країни, тому наша ціль, щоб якомога більше країн з цього пулу долучилися до створення комісії. Ми очікуємо, що спочатку наступного року ще кілька країн мають долучитися.
І.С.: Але які є складнощі довкола цього питання?
І.М.: Якщо ми говоримо про комісію, то ми повинні розуміти, що її легітимність має бути потужною. Адже це, по суті, механізм, який має змусити Росію сплатити репарації. Тобто комісія має прийняти рішення без участі і згоди сторони, яка зобов'язана це робити. І для цього мають бути дуже сильні юридичні підстави. Над чим, власне, юристи зараз і працюють.
Ми проводимо консультації та дискусії з головними радниками країн-членів ООН, які і формують юридичні висновки для свого політичного керівництва щодо того, які юридичні та правові підстави, які містяться в нормах міжнародного права, можуть бути використані для створення цієї комісії.
Якщо реєстр був створений шляхом долучення до часткової розширеної угоди під егідою Ради Європи, то комісію створити на підставі такої угоди ми не можемо. Бо це не буде легітимний інструмент. Повинне бути джерело міжнародного права, яке і зможе створити такий адміністративний орган. Кількість країн має бути достатньо, щоб така угода була легітимною і правомочною.
Невіддільна від цього річ – це компенсаційний фонд. Він має бути чимось наповнений. Позиція України однозначна – той хто вчинив агресію, має заплатити за неї своїми грошима та активами. Тому фонд повинен, у першу чергу, наповнюватися російськими активами.
І тут виникають юридичні складнощі в частині суверенного імунітету. І ці питання мають бути врегульовані джерелом міжнародного права, яким є міжнародна багатостороння угода. Вона має пройти всі необхідні процедури ратифікації. Тобто це досить тривалий процес.
За майже рік, який пройшов з моменту прийняття резолюції, юридична спільнота ключових країн розуміє, що рішення має бути знайдене. Ми напрацьовуємо конкретний план заходів з конкретними строками реалізації. Дуже важливо, щоб це був максимально глобальний механізм і угода.
І.С.: Але про які часові рамки ми говоримо?
І.М.: Не менше року. Зараз ми – на етапі погодження концепції. Ми ще не перейшли до етапу драфтування угоди, але ми сподіваємося, що це буде зроблено впродовж кількох місяців. Далі – від півроку до року на ратифікацію такої угоди, а далі – створення самого механізму.
І.С.: Яку саме концепцію ви пропонуєте партнерам?
І.М.: За приклад ми взяли компенсаційну комісію, яка була створена при ООН щодо конфлікту між Іраком та Кувейтом. ЇЇ структура достатньо зрозуміла та нескладна. Було створено кілька панелей комісіонерів, які групами і вирішували питання компенсації по кожній категорії. Був також і секретаріат. Проте, тут слід зазначити, що комісія була створена при ООН. І її секретаріатом був секретаріат ООН. Нам треба буде його створювати.
І.С.: Але якщо враховувати досвід цієї комісії, коли там почалися перші виплати?
І.М.: Я скажу скільки тривав цей процес. Конфлікт був в 90-му році. Компенсаційна комісія була створена в 91-му, виплати закінчилися в лютому 2022 року. Тобто фактично 31 рік тривав процес. Ми розуміємо, що масштаби трошки були інші. Бо сам конфлікт був майже пів року. У нас уже півтора року. Там все було у паперовому вигляді, що затягувало процес, тому ми, власне, і сфокусувалися на цифровій платформі. Ми хочемо максимально пришвидшити процес.
І.С.: Чи бачите ви зараз прогрес щодо зміни парадигми щодо конфіскації російських активів?
І.М.: Однозначно. Ми зараз говоримо в юридичній спільноті про речі, які десятиліттями ніхто не говорив, бо в цьому не було потреби. І зараз ми почали говорити про те, яким чином змусити міжнародне право відповідати на ці виклики сьогодення – на питання агресії, грубі порушення прав людини, наслідки воєнних злочинів. І юристи мають прийняти рішення або визнати, що вони на це не здатні. Але амбітні юристи цього не зроблять.
І.С.: Але що у цьому контексті визначальне – позиція юридичної спільноти чи політична воля?
І.М.: Одне без іншого не живе. Буде політична воля, юристи знайдуть рішення. Воно є, його можна сформувати, для цього достатньо норм у міжнародному праві. Знову таки, порівнюючи з минулим роком, змінилася і тональність дискусії в юридичній спільноті.
Зараз багато відомих юристів-академіків дають свої висновки щодо того, як можна конфіскувати російські активи. Так, можливо, поки є пересторога у фінансового сектору. Центробанки навряд чи охоче будуть віддавати активи, на яких вони сьогодні заробляють.
А чи справедливо, що російські активи заморожені, а банки заробляють для себе прибутки? Ці прибутки мають бути передані Україні, ці активи мають бути забрані та передані Україні.
І.С.: Що може вплинути на фінансовий світ?
І.М.: Це спільна робота політиків і юристів. Кожен має працювати на своєму рівні, але всі розуміють, що в будь-якому випадку Україні потрібно буде відбудовуватися, і на це потрібні кошти. Чи готовий цей же фінансовий світ давати безкоштовно кошти Україні, сотні мільярдів, на відбудову? Адже є країна, яка вчинила акт агресії, і є її активи.
Тому замість того, щоб витягувати кошти з кишень своїх платників податків, напевне, правильніше взяти активи країни-агресора і їх передати на відбудову України. Всі прекрасно розуміють, що в Україні своїх грошей на це буде недостатньо. І нікому не потрібна посеред Європи руїна. Тому я думаю, що фінансовий світ прийде до цього.
І.С.: Які країни в цьому є непрогресивнішими, і можуть бути локомотивом цих змін?
І.М.: У різних країнах своя ситуація. Десь – більше активів, десь – менше. Є ключові для нас юрисдикції, в кожній із них ситуація своя.
Наприклад, Канада на сьогодні прийняла законодавство і наразі ініційовані зміни до їхнього закону про конфіскацію суверенних активів. Вони готові це робити. Але питання в тому, що у Канаді небагато суверенних активів. США концентрується наразі більше на приватних активах.
Ми знаємо рішення щодо конфіскацію $5,4 млн Костянтина Малофєєва. Ці кошти мають, за рішенням держсекретаря, бути передані Україні. У конгресі також є законопроєкти про конфіскацію суверенних активів, що передбачає передачу активів у компенсаційний фонд. Тобто кожна країна робить своє домашнє завдання.
Нещодавно на зустрічі прем'єр-міністр Бельгії задекларував, що прибутки від заморожених російських активів Центробанку Росії можуть бути будуть передані в 2024-му році. Це близько 1,7 млрд євро. Прогрес є, на сьогодні питання неможливості конфіскації і недоторканності коштів уже не стоїть.
І.С.: А про які суми в цьому контексті може іти мова?
І.М. На сьогодні немає чіткої суми завданих збитків. Є різні підрахунки. Останнє, що було озвучено на березень 2023-го року, це спільний підрахунок Світового банку і Київської школи економіки про завдання збитків на суму $411 млрд доларів. Це дуже приблизно і не враховує шкоду, завдану через підрив Каховської гідроелектростанції та багато інших видів шкоди.
Якщо ми говоримо саме про російське гроші, теж достеменно ніхто не знає, яка сума заморожена у дружніх до нас юрисдикціях. Те що ми почули нещодавно від Бельгії, що у них в Євроклірі від 120 до 180 млрд євро закумульовано, підводить нас до того, що мова десь іде про близько $ 300 млрд. Звісно цього не буде достатньо, але це уже велика частина для наповнення цього фонду.
І ситуація змінюється, можливо, в нас з'являться інші джерела наповнення. Можливо, як у ситуації конфлікту між Іраком та Кувейтом, ми знайдемо можливість отримувати, наприклад, частину коштів від транзакції Росії з іншими країнами, які тривають на сьогодні.