7 жовтня ізраїльтяни прокинулися від звуків повітряної тривоги. Близько 6:30 ранку за місцевим часом із Сектору Гази почалося масоване вторгнення бойовиків ХАМАСу в Ізраїль. Угруповання ввійшли на територію країни, використавши вантажівки та параплани.
В результаті теракту, 1400 цивільних ізраїльтян та іноземців загинули і сотні взяті в заручники, повідомили в Ізраїлі. Згодом ХАМАС, якого уряд США вважає терористичною організацією, звільнив чотирьох заручників — двох американців і двох ізраїльтян — із понад 200 осіб, яких, за словами ізраїльських офіційних осіб, викрало угруповання.
За даними Міністерства охорони здоров’я, яке контролює ХАМАС, унаслідок ізраїльських авіаударів із 7 жовтня в Газі загинули понад 5000 людей.
Редакція Української Служби Голосу Америки зв’язалася з Анастасією Рибаловою — вимушеною переселенкою з України, яка у 2014 евакуювалася з Донецька до Києва, а у 2022 переїхала до Ізраїлю.
Журналіст Голосу Америки Юрій Солонець розпитав у Анастасії, як живуть цивільні ізраїльтяни в умовах воєнного стану та як їхній побут та заходи безпеки відрізняються від тих, які діють в Україні вже понад 600 днів.
Розмову перекладено, відредаговано та скорочено для плинності та ясності.
Юрій Солонець, Голос Америки: Де ви були 7 жовтня, коли почалося вторгнення ХАМАСу в Ізраїль?
Анастасія Рибалова: Ми живемо в центрі [країни], це місто Бат-Ям, Тель-авівський округ, приблизно кілометрів 80, від Сектору Гази. Ізраїль невелика країна. Була субота. Ми спали, десь приблизно о 6:00 ранку пролунала сирена, але я подумала, що це, напевно, навчальна сирена і повернулася до свого ліжка.
Ізраїль, зазвичай, має розвіддані про заплановані атаки й завжди попереджає про них цивільне населення. Цього разу жодних попереджень не було. І це дивно. На кордоні з Газою цілодобове спостереження, як вони [бойовики] його пройшли? Тобто, як ізраїльська армія могла не помітити цього вторгнення? Чому Ізраїль не знав про таку масову атаку від ХАМАСу? Це дуже дивно.
Ю.С.: Чи постраждало ваше місто від обстрілів?
А.Р.: Були прямі влучання, але начебто жертв немає, саме в нашому місті. Але в інших містах поряд, там так — були ушкодження та жертви (Бої зараз йдуть в 13 населених пунктах, зокрема у місті Сдерот, прим.)
Ю.С.: Чи була введена комендантська година? Які протоколи безпеки діють для цивільних?
А.Р.: Комендантської години у нас нема. Перші дні 4-5 деякі державні установи не працювали, школи не працюють офіційно до 5 листопада. Діти навчаються онлайн, транспорт працює. Коли оголошують повітряну тривогу, потрібно спускатися до укриттів, які є в кожному будинку, або йти до чотирьох стін.
Ю.С.: Як часто доводиться спускатися до укриттів?
А.Р.: Заразі у нас шоста вечора (інтерв'ю записувалось 18 жовтня – ред.) повітряних тривог поки не було, вчора було чотири рази позавчора теж чотири рази. В Ізраїлі, ця війна триває перманентно, тобто в кожній квартирі є бомбосховище, називається «Момат». Тобто це кімната де є і душ, і туалет. Все розраховано на тривале перебування.
Ю.С.: Після того, як Ізраїль оголосив про мобілізацію, чи є відчуття, що до країни повернулося більше громадян?
А.Р.: Дуже багато повертаються. Моя знайома вона працює в аеропорту й розповідає, що дуже багато прилітають. Мобілізація тут — явка 120%, тобто всі йдуть, їдуть на самокатах, на машинах, йдуть пішки. Діти після школи всі – і хлопчики, і дівчатка – йдуть до армії. Це престижно. Ніхто не боїться.
Ю.С.: Ваша сестра служить в армії Ізраїлю. Як відбулася її мобілізація?
А.Р.: У суботу, як почалися бомбардування, їй зателефонував командир. Вона в чому стояла, в тому й поїхала. Їй 19 років.
Ю.С.: Як відрізняється життя цивільних в умовах воєнного стану в Україні та Ізраїлі?
А.Р.: Я можу сказати, що тут люди почуваються безпечніше, бо, по-перше, скажімо так ракети, напевно, тут не таких розмірів, як летять в Україну. А по-друге, рівень підготовки та реагування інший, тому що Ізраїль перебуває у воєнному стані вже багато років.
Ю.С.: Чи працюють волонтерські організації, які надають підтримку військовим, цивільному населенню?
А.Р.: Так. Працюють організації, які займаються зокрема пошуком викрадених людей. Ресторани готують їжу та доставляють її військовим, передають засоби особистої гігієни. Все це відбувається.
Ю.С.: Чи можна звикнути до війни?
А.Р.: Мені скоро буде 30 років, коли почалася війна в Донецьку, мені було 19. (2014 р.) Я була першокурсницею життя тільки починалося. В самому розпалі. Донецьк – для мене був просто найкращим містом на землі. І раптово все руйнується. Я вирішила евакуюватися до Києва, подумала “ну там то вже точно не буде ніякої війни”. Потім стався лютий 2022.
Я жила на Оболоні [район Києва] там вулицями їздили танки, діяли російські ДВРГ. Було дуже страшно. Я вже застаю війну втретє як цивільна, і ні, до цього не можна звикнути. Щоразу тремтиш, коли чуєш повітряні тривоги. Я у стані війни знаходжуся вже практично 10 років. Є відчуття, що в мене ці 10 років просто вкрали. Я б дуже хотіла мати дитину, але через ситуацію вдома в Україні, тут в Ізраїлі, страшно на це зважитися. Є відчуття, що це не на часі.
Ю.С.: Чи плануєте евакуюватися з Ізраїлю до більш безпечного місця?
А.Р.: Навіть на випадок якогось загострення, я та моя сім’я, ми залишимося тут. У мене сестра служить, я не кину батьків. Та й загалом, я відчуваю тут себе відносно безпечно. Люди сильні, згуртовані, вірять в армію.
Ю.С.: Чи відчувається підтримка серед цивільного населення ізраїльтянами українців та навпаки?
А.Р.: Ізраїль дуже добре ставиться до біженців. І не тільки до біженців з України, тут дуже багато [політичних] біженців з Білорусі, з Росії, до всіх дуже хороше, людяне ставлення, всі співчувають. Ізраїль просто дико ненавидить Путіна вони вважають його терористом і підтримують Україну. Україна теж співпереживає Ізраїлю, наші знайомі, які зараз проходять службу, в ЗСУ в Україні теж нам дзвонять. Надсилають фотографії з українським та ізраїльським прапорами.
І нещодавно була така ситуація цікава, яку мені розповіла сестра. Вона познайомилася з резервістом під час служби. Він її запитав – Звідки ти? Вона каже – я з Донецька – а він каже – О класно, а я з Краматорська. Тобто українці тут є, і їх дуже багато. Підтримка відчувається.