Усиновлення українських дітей іноземцями з часу повномасштабного вторгнення досі не відновлене. Як повідомляють в Мінсоцполітики України, наразі пріоритет на усиновлення – за громадянами України.
Напередодні у США близько 200 американських родин через своїх адвокатів звернулись до українського уряду з проханням дозволити їм завершити процес усиновлення українських дітей, який вони розпочали до російського вторгнення 2022 року. Низка міжнародних ЗМІ, зокрема, Washington Post та Fox News, повідомили про те, як американські родини “застрягли” у процесі усиновлення через війну. Українська служба Голосу Америки звернулась до міністерки соціальної політики України Оксани Жолнович з проханням роз’яснити, яка нині ситуація в Україні з внутрішнім та зовнішнім усиновленням і чому 200 американських сімей не можуть завершити процес усиновлення.
Ірина Матвійчук, Голос Америки: Пані міністерко, дякую, що погодилися на інтерв’ю з Голосом Америки. Яка статистика усиновлення сиріт українськими сім'ями в Україні і за кордоном на сьогоднішній день? Як змінювалася динаміка усиновлення українських дітей до війни, в час повномасштабного вторгнення і зараз?
Оксана Жолнович, міністерка соціальної політики України: Як і в будь-якій країні, в Україні пріоритетом є українське усиновлення, тому що українські діти очевидно найкраще зростатимуть в сім'ях, які для них є близькими етнічно, близькими географічно, особливо для тих дітей, які є вже зрілими, що відповідає їх культурній традиції.
В Україні є дозволене, відповідно до сімейного законодавства, усиновлення іноземними громадянами дітей, але є певні обмеження щодо цього, визначені Сімейним Кодексом. Цими обмеженнями найперше – коли така дитина не може бути усиновлена з різних причин українцями, тобто пріоритет українського усиновлення визначений нашим Сімейним Кодексом уже багато років тому. Коли наша національна соціальна сервісна служба розглядає кандидатами всиновлювачів будь-яких іноземців, то очевидно вони мусять враховувати ці норми закону, та пропонувати дітей на встановлення іноземним громадянам тільки тих, щодо яких не вдалося знайти українські родини.
З початку повномасштабного вторгнення процеси усиновлення були зупинені як на рівні національної соціальної сервісної служби, тобто припинили видавати дозволи на передачу справ в суд, так і на рівні судів – як українськими громадянами, так і за кордон.
Чому? Бо були закриті судові реєстри, була значна міграція громадян, ми вивозили дітей за кордон для евакуації. А у нас було передбачено індивідуальне знайомство і була виписана чітка процедура, тому що встановити знайомство і взаємодію між дитиною та потенційними батьками можна тільки тоді, коли є психологічний зв'язок, коли є емпатійний зв'язок, коли дитина готова піти в цю родину.
Щоб ви розуміли, у нас переважна більшість дітей – це діти старшого віку, їм до 10-ти років, і вони розуміють, що з ними відбувається. Відповідно, потрібна також згода самої дитини на розміщення її в ту чи іншу родину.
Тож практично рік (було заборонене усиновлення – ред.). В кінці 2022 року було відновлено завершальні судові процедури по українських родинах, але лише випадки, де вже відбувся контакт з дитиною, де були розпочаті оформлення судові, де справи були передані в суд. Як тільки суди відновили роботу і відкрили судові реєстри, вони продовжили і завершили свою процедуру. Так у 2022-му році майже 700 дітей були усиновлені українцями.
Також ми дозволили закінчити усиновлення і для іноземних громадян, які розпочали процедури усиновлення. Не для тих, хто став кандидатом в усиновлювачі чи подали заяву, що хочуть бути усиновлювачами, а для родин, які вже безпосередньо познайомилися з дитиною і встановили з нею контакт, що дуже важливо, тобто де дитина дала потенційну згоду на те, що готова бути членом цієї родини.
Ось по цих кандидатах у 2022-му році громадяни Сполучених Штатів усиновили 44 дитини.
І.М.: Коли було відновлено це усиновлення іноземцями?
О.Ж.: 1 червня 2023 року ми відновили наступну процедуру: для будь-яких громадян іноземних країн, включно з громадянами США, які вже встановили контакт з дитиною, тобто познайомилися з нею, але ще не отримали справи, щоб подати на усиновлення, ми продовжили оцей контакт, формування справ та передачі їх в судові органи.
Але станом на сьогодні таких громадян США, які б мали встановлений контакт, але не перебувають на стадії судового розгляду, у національній соціальній сервісній службі не зареєстровано. Скарг на те, що десь вони подали заяви, встановили контакт, але їм чиняться якісь перешкоди, не надходило ні до Міністерства соціальної політики, ні до Національної соціальної сервісної служби.
Відповідно у нас немає інформації про якісь проблеми з усиновленням громадянами США в рамках чинного українського законодавства. Наразі мені про такі проблеми невідомо.
І.М.: Чи правильно я розумію, що на сьогодні жодна американська сім'я не перебуває в періоді усиновлення на стадії знайомства з дитиною?
О.Ж.: Так, жодна американська сім'я не перебуває на стадії знайомства з дитиною. Тобто немає таких родин, що до початку повномасштабного вторгнення познайомилися з дитиною і не змогли завершити усиновлення.
Ті, які вже були в процесі, вони вже завершили, і це питання закрите. Нових ми не заводимо в систему, тому що у нас сьогодні є 22 000 звернень від громадян України, які звернулися через чат-бот “Дитина не сама”, і виявили бажання взяти дитину в родину. Зараз ми працюємо з ними, бо це процес тривалий – це питання психологічної перевірки, спеціального навчання кандидатів на усиновлення, складання психологічної карти, яка дитина підходить цій родині, яку вони можуть взяти на усиновлення чи в прийомну родину.
Ми вже підготували 1600 таких кандидатів, і зараз відбувається для них пошук дітей. Тисяча українських кандидатів – ще є в процесі підготовки, триває навчання, це передостанній етап перед знайомством із дитиною. І ще близько тисячі очікують на навчання.
Тож поки ми не бачимо пріоритету для пошуку дітей для тих кандидатів, які потенційно можуть звертатися з іноземних країн. Бо наразі активно опрацьовується питання і усиновлення, і отримання дітей в прийомі родини українськими громадянами.
На фоні війни у нас загострилася, на щастя, така внутрішня емпатія і бажання українців підставити своє плече, щоб виховувати ту дитину, яка могла опинитись без батьківського піклування.
Разом з тим ті сироти, що стають сиротами саме внаслідок війни, зазвичай тут же підхоплюються їхніми найближчими рідними – тітками, бабусями, братами, сестрами, і вони навіть не потрапляють в систему усиновлення, бо відразу йдуть під опіку та піклування найближчих родичів.
Я.М.: За даними місцевих американських адвокатів тут у США, на сьогодні близько 200 американських сімей очікує завершення усиновлення українських сиріт. Ви кажете, що немає американських громадян в процесі усиновлення. Звідки ця цифра – 200 родин, які найняли адвокатів. Можливо, вони вже заплатили за усиновлення?
О.Ж.: Усиновлення в Україні безоплатне, ми не беремо жодних грошей. В Україні заборонена посередницька діяльність в усиновленні, так як це дозволено в Сполучених Штатах.
Всі процедури, які здійснюються в рамках процесу усиновлення, здійснюються виключно державними органами і є абсолютно безкоштовними. Звертаю на це увагу. Жодні посередницькі дії, жодні посередницькі організації неприйнятні, недопустимі й поза законом в Україні. Тож я навіть боюсь подумати про слово “заплатили”.
Можливо, ці люди подали заявки, щоб стати на облік як кандидати, але сьогодні щодо таких кандидатів ми питання усиновлення ще не розглядаємо, воно ще законом нашим не дозволено, бо пріоритетно розглядається вирішення питання щодо усиновлення дітей українцями.
Чому така зупинка? Бо в момент повномасштабного вторгнення все усиновлення було зупинене: як українське, так іноземне. І його відновлення зобов'язує нас рухатись поетапно: спочатку вирішити всі питання з українськими бажаючими, відповідно до чинного законодавства, задовольнити їх попит в усиновленні дітей.
А потім, якщо нам не вдасться якихось дітей усиновити в рамках українського законодавства, ми відкриваємо наступну чергу – тих іноземців, які подалися заявами – і тоді вже будемо розглядати їх випадки.
Тож я не виключаю, що є подані заяви, щоб стати кандидатом в усиновлювачі, але справ, які б дозволяли нам за законом продовжувати усиновлення іноземцями-американцями, немає.
(Довідка: Американські родини перед тим, як подати документи на усиновлення в Україну, впродовж майже року проходять процес перевірки та збирають комплект документів у США. Уряд України, за словами міністерки Жолнович, вважає, що родина перебуває “у процесі усиновлення” після вибору дитини та знайомства з нею).
І.М.: А якщо, наприклад, були сім'ї, де дитина де-факто сирота, але де-юре, наприклад, батьки або зникли, або не можна довести, що вона позбавлена батьківських прав. Чи може така дитина бути усиновлена?
О.Ж.: Не може. У нас є сьогодні окремо визначений статус. Ми розуміємо, що є батьки зниклі безвісти, є батьки в полоні, є батьки примусово депортовані.
Навіть якщо батьки померли, але є бабусі дідусі, тобто є родичі першої лінії, і ми не можемо через окупацію встановити з ними зв'язок, цих дітей ми не даємо на усиновлення. Тому що потім виникне ситуація, коли знайдуться рідні, що мають пріоритетне право опікуватися з цими дітьми, а діти вже опиняться в якихось інших родинах, і це буде для них додатковий стрес. Або батьки знайдуться.
Поки немає достовірної інформації про смерть батьків, важко прогнозувати, чи вони точно померли, чи може вони десь в полоні. Таких випадків у нас дуже багато, коли всі вважали, що вони померлі, а насправді вони були в полоні і поверталися.
І.М.: На сьогодні де перебувають більшість українських сиріт?
О.Ж.: Якщо ми говоримо про тих дітей, що є сиротами чи мають статус дітей, позбавлених батьківського піклування, то їх місцеперебування є різне.
Ті діти, що були в інституційних закладах ближче до сходу, до лінії розмежування, як правило, вивезені за кордон – це Польща, Німеччина, Румунія. Але є частина дітей, які переїхали в Закарпатську область, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку – які є більш безпечними для їх перебування.
Сьогодні ми робимо оцінку потреб кожної дитини, бо ми розуміємо, що не маємо зупиняти їхнє право на родину. Тому в червні ми внесли зміни до законодавства, де дозволили дистанційне знайомство з родинами, тому що навіть наші українські кандидати-всиновлювачі не могли продовжувати своє знайомство з дитиною, бо вона була закордоном.
На сьогодні ми ці процедури врегулювали, визначили, яким чином такий контакт може бути встановлено першим дистанційно, як правильно батьку чи матері (хто хоче усиновити дитину) поїхати на знайомство з дитиною. Звісно, це трошки ускладнює цю процедуру, тому що виїзд за кордон для таких родин – це все-таки певна подія. Тому ми також мусимо зважати, що процедури стають трохи довшими. Але наше завдання – повертати дітей в родини.
Зараз практично всі служби у справах дітей дуже активно з цим працюють, бо є внутрішній запит, і ми вже розробили механізми, як ми можемо його задовольнити.
І.М.: Діти, які за кордоном перебувають у сиротинцях або в інших інституційних закладах, вони живуть за законами інших країн. Як ви можете гарантувати їхню безпеку? Як ви можете контролювати, в яких умовах вони перебувають?
О.Ж.: Діти виїжджали з країни в супроводі керівників та працівників закладів, що є їхніми опікунами. Кожна дитина, яка виїхала і має статус, вона стоїть на консульському обліку. І третє, щодо всіх цих наших дітей діє міжнародне законодавство, зокрема конвенції, які передбачають статус їхнього утримання. Вони підпадають під конвенцію тимчасового захисту, що була спеціально ухвалена країнами Європейського Союзу, де їм надається окремий статус таких дітей, що перебувають під тимчасовим захистом.
У нас налагоджена взаємодія з різними країнами. Наприклад, якщо діти виїхали з опікунами, і опікуни не добре виконують свої обов'язки чи якщо є інші підстави, які дозволяють вилучати цих дітей з-під опіки опікунів, то є алгоритм повідомлення консула, сервісної служби, і для пошуку інших українських опікунів.
Ці діти не живуть в інституціях за кордоном. Зазвичай їх розселяють прийнятними невеликими групами з окремо встановленими українськими опікунами щодо кожної невеликої групи дітей.
Найбільше таких дітей у нас в Польщі, в Німеччині, ми дуже тісно співпрацюємо з цими урядами.
В нас є окрема платформа “Солідарність”, яка присвячена, серед іншого, всім проблемам, що стосується тих людей, які виїхали за кордон і захисту прав дітей також.
Ми сьогодні з Радою Європи напрацьовуємо окремий механізм захисту українських дітей. Переважна більшість країн 100% гарантували, що вони за жодних обставин не спрямовують українських дітей, що виїхали з метою тимчасового прихистку, в національні системи усиновлення, бо це не той випадок.
Якщо навіть там вони втрачають опікунів, що виїхали з ними, то ці діти або повертаються в Україну, або ми їм шукаємо нових опікунів. Вони не включають в статус українських дітей.
І.М.: Чи ви розглядаєте процедуру тимчасового прихистку українських дітей?
О.Ж.: В Україні немає інституту тимчасового прихистку, дитину можуть передати тимчасово, до вирішення її статусу, тільки рідним під опіку, найближчому колу родичів чи знайомих, це чітко визначено законодавством. Взагалі немає такого, щоби їх передавали чужим людям.
Є патронатні родини, але це спеціально навчені родини, вони є у багатьох країнах світу. На певний проміжок часу вони працюють як психологи з дитиною. Як правило, це відбувається тоді, коли дитина втрачає батьків або вилучена з родини.
Сьогодні у нас немає потреби в масовому переміщенні дітей будь-куди за кордон, зараз ми починаємо навпаки зворотній процес, бо ми розуміємо, що застрягання дітей наших за кордоном в інституціях не дозволяє їм знайти для себе батьків.
Ми проводимо оцінку потреб і пріоритетно, тих дітей, що є за кордоном, пропонуємо нашим усиновлювачам та прийомними патронатним родинам, щоб дитина зразу потрапила в родину і мала стабільне функціонування, щоб вона не переживала в режимі очікування.
Це не є правильною і не є найкращим інтересом дитини, якщо дитина постійно змінює родину, звикає до однієї родини, потім її вилучають до іншої родини. Найкращий інтерес – це коли це буде відразу та родина, де дитина буде жити до свого повноліття.
І.М.: Якщо хтось би хотів допомогти й підтримати українських дітей-сиріт, як це можна зробити?
О.Ж.: У нас є гуманітарний рахунок, є така форма влаштування дітей як велика патронатна родина, де виховується до 10 дітей. І є батьки, які готові, мають бажання і батьківський потенціал виховувати велику родину. Але дуже часто у них не вистачає житла. Особливо, якщо мова йде про дітей з інвалідністю, має бути пристосоване, інклюзивне житло.
Ми як держава забезпечуємо такі родини спеціально облаштованим будиночком за спеціальними нашими вимогами. Враховуючи, що всі кошти українського бюджету йдуть на війну, ми не маємо можливості будувати нові ці будиночки, тому збираємо на будівництво нових будиночків для нових родин на гуманітарний рахунок.
Я б просила, що значно ефективніше і значно більш помічне для цих дітей – допомогти їм потрапити в українські родини, забезпечити житлом тих, де родина вже створюється, але не має де жити.
Також допомогти їм соціальним супроводом, соціальними послугами, щоб відновити контакт із рідними сім'ями. Багато інституцій, які виїхали, це були заклади, де діти були тимчасово вилучені, і де ще є можливість їм повернутись в рідні сім'ї за умови соціального супроводу. Тож для нас дуже важливо налагодити той соціальний супровід, і все ж таки забезпечити право дитини зростати в рідній родині чи з рідними, з якими вона найбільше знайома.
І.М.: А де можна знайти цей гуманітарний рахунок чи інформацію про соціальний супровід?
О.Ж.: Перерахувати кошти на гуманітарний рахунок. На сайті Міністерства соціальної політики є гуманітарний рахунок, і там чітко визначені напрямки, на які ми спрямовуємо кошти. Це будівництво будиночків для великих прийомних родин, в нас вони називаються “дитячі будинки сімейного типу”, і також надання соціальних послуг. Там один з напрямів так і називається – соціальні послуги, в тому числі, для родин та сімей.
Кожен з цих рахунків – це частина бюджету, і вони обов'язково проходять аудит міжнародних аудиторських компаній, зокрема, компанія Deloitte проводила аудит цих рахунків, а також інші міжнародні компанії, що мають компетенцію та міжнародне визнання.