Якої західної допомоги потребують зараз найбільше українські військові, які продовжують захищати українську незалежність і яка ситуація на полі бою. Про все в ефірі програми «Брифінг Голосу Америки» Юлія Ярмоленко говорила з сержантом Збройних Сил України, колишнім народним депутатом Єгором Фірсовим.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.
Юлія Ярмоленко, Голос Америки: Що зараз потрібно на полі бою найбільше? Що найбільше ви хотіли би побачити у наступному пакеті військової допомоги в Сполучених Штатів?
Єгор Фірсов, сержант Збройних Сил України, колишній народний депутат: Буду говорити максимально конкретно. В першу чергу це літаки. Тому що ворожі літаки ми бачимо і чуємо кожен день, і щодня відчуваємо як здригається земля, коли по нас скидають ФАБи, КАБи й інші види авіаційних ракет. Тому, звичайно, чекаємо на підтримку в повітрі. Тому що проти літаків треба воювати літаками і ППО тут замало.
Другий момент, звичайно, артилерія. Тому що вона в першу чергу завдає максимальної кількості вражень ворогу. Чим її більше, тим краще.
Третій аспект – це снаряди. Снаряди – це як кров для організму. В тебе може бути техніка, але якщо стріляти або нічим, або мало чим, то це, звичайно, проблема. Фронт в нас великий, а протистоїмо ми ворогу, який готувався до війни не один рік, можливо, навіть не один десяток років. Тому, звичайно, снаряди також дуже необхідні.
Ю.Я.: Якщо ми говоримо про ту допомогу, яку надають західні країни. Їхні лідери часто говорять, що вони намагаються забезпечити безперебійність поставок боєприпасів, снарядів. Чи відчуваєте ви, що існує ця безперебійність? Чи все ж таки не вистачає швидкості і масштабів тієї допомоги, яка надається?
Є.Ф.: Якщо аналізувати нашу боєздатність пів року тому чи навіть рік тому, то, звичайно, це небо і земля, особливо щодо снарядів 155-го калібру. Сьогодні я прокинувся в місті, де працювали наші артилеристи і ось вони вітали нас усіх з Днем нашої Незалежності насипанням у бік ворога: через кожні три хвилини я чув оцей гучний «бах» від нашої самохідної артилерійської установки.
З 155-м калібром, наприклад, зараз все непогано, тобто, артилеристи вперше за півтора року війни не скаржаться на нестачу снарядів. Але ж в нас не тільки самохідні установки і 155 калібр. В нас дуже різноманітна кривава жорстока війна, яка йде кожну годину. Тому, звичайно, снарядів цих би хотілося більше.
З одного боку, можна сказати, що ситуація покращилась, з іншого боку, по деяких напрямках ворог все ще має більше снарядів. Наприклад, на один наш постріл припадає три або п'ять ворожих.
Хоча на Авдіївському напрямку рік тому була геть ганебна ситуація, що на один наш постріл було двадцять ворожих пострілів і було вкрай важко таким чином вести бойові дії. Тому якщо порівнювати рік, який минув, звичайно, ситуація набагато покращилась, але хотілося б набагато більше особливо, якщо ми говоримо про нашу перемогу.
Ю.Я.: Наскільки важливо перенести військові дії на територію Росії і вражати цілі в логістичних російських хабах?
Є.Ф.: Перенесення війни на територію Росії дуже важливе, тому що зараз війна йде на нашій території. Ми її звільняємо, але це наша територія. Але ми протистоїмо ворогу і якщо ми не будемо давати гідну відсіч по складах боєкомплектів, по логістичних вузлах, саме щоб народ Росії теж відчував те, що кожен день відчувають наші громадяни. Це дуже важливо для перелому ходу війни.
Другий аспект щодо дронів. Дрони – це наші очі. Я зараз працюю в групі ударних дронів і саме ударні дрони дають набагато більшу статистику (враження ворога) ніж, наприклад, консервативні види зброї, такі як міномети, умовно кажучи.
Тобто, хід війни настільки динамічно змінюється, що дрони стають все важливішими. Я вам більше скажу, що з кожним місяцем їх буде ставати більше. Я постійно намагаюсь сказати командуванню або якимось політикам, які приїздять: нам, українцям, потрібно виготовляти сотні тисяч дронів на місяць, щоб рознести ворога, як то кажуть вщент. Або буде інша ситуація, якщо ми не будемо цим займатись. Росіянам вистачає російських дронів «Ланцетів». Вони також розгорнули своє виробництво. І вони полетять по нас. І це відбудеться вже восени.
Якщо ми не виготовимо першими ударні дрони, то будемо усією країною розтягувати сітки залізні, рибальські, щоб убезпечити себе від ворожих дронів. Ось така зараз ситуація. Або – або. Ми, бійці, сподіваємось, що все ж таки ми отримаємо величезну кількість дронів, щоб ними розбити ворога.
Ю.Я.: За останні кілька тижнів, в американських ЗМІ було досить багато статей з критикою експертами українського контрнаступу. Наскільки це впливає чи заважає, можливо, вам і українським Збройним Силам робити те, що ви робите? Як ви думаєте, чи впливає це на західну підтримку?
Є.Ф.: Ви знаєте, нам ці публікації не заважають, тому що ми їх не читаємо, при всій повазі до міжнародної преси. Нам немає коли це робити, особливо вони англійською. Не кожен володіє англійською мовою серед наших бійців. Але я, звичайно, ці останні публікації читав. Чесно кажучи, ніяк на мене це не вплинуло: ми виконуємо свою роботу, по-перше. По-друге, ми довіряємо своєму командуванню, кожен боєць довіряє командуванню і це дуже важливо . По-третє, кожен просто бачить і відчуває свою місію виконувати те, що він може, (залежно від того) яку посаду він у Збройних Силах займає. Оце потроху виконувати свою роботу, робити свою малесеньку локальну перемогу, з якої складеться загалом наша глобальна перемога, до якої ми йдемо.
Ю.Я.: Я хотіла вас запитати про операцію Головного управління розвідки Міноборони, бійці якого поставили український прапор на території окупованого Криму. Наскільки взагалі це важливо побачити такі дії у День Незалежності?
Є.Ф.: Важливо. В першу чергу для громадян, що живуть на окупованій території, щоб вони знали, що це сигнал, що ми за них боремося, за них і за нашу територію, це перший момент.
А другий момент скажу як скромний сержант. Будь-які дії наших побратимів, які стоять по лівому флангу чи по правому, чи воюють на Запорізькому напрямку, чи такі спецоперації ГУР, вони надихають кожного. Це ковток чистого повітря. Тут знаєте, як це все працює: як якась хімія. Кожний успіх наших побратимів, де б вони не боролись, навіть на інформаційному напрямку, це все нас надихає. Надає нам сил, а, насправді це головне: сили на фронті, це дуже важливо.